Час перед свiтанком

- Можливо, вона повернулася через парк.

- Вона б цього не зробила. Суцільна темрява.

- Я знаю, що її немає. Вона заходила побажати мені добраніч.

- Цікаво, де це в біса вона.

Вхідні двері з гуркотом відчинилися і забіг Томмі.

- Тату, пожежа!

- Пожежа?

- Якраз там де ваш котедж, Джиме.

- Боже!

Він вибіг, а Томмі кинувся за ним. Вони могли бачити полум’я вдалині. Вони пострибали на свої велосипеди і поїхали до нього. Дорога була звивиста, і вони втратили вогонь з поля зору, але, повернувши за ріг, побачили його повністю.

- Це не котедж, - вигукнув Джим. - Боже мій, це схоже на горіння стогу.

Вони з усіх сил крутили педалі і, наблизившись, побачили, що це і насправді стіг, який люто палав в полі за кілька сотень ярдів від дому Барсука.

- Як це трапилось? - спитав Томмі. - Ви думаєте, це сигнал?

- До біса схоже на це. - Джим тривожно поглянув на небо. - Ми дізнаємося дуже скоро.

Коли вони доїхали до поля, двоє чи троє чоловіків підбігли з вилами і почали згрібати сіно, намагаючись побороти вогонь, але спека була значною, і їм довелося здатися. Весь стіг був у вогні.

- Повертайтесь додому, Томмі, і зателефонуйте у відділок поліції, - сказав Джим. - А я піду подивлюсь, чи з"явилася Дора.

Він був вдячний їй за те, що вона мала розум триматися подалі. Бог знає тільки, що сказали б ці чоловіки, якби вони прийшли і знайшли її там. Він повернувся до котеджу. Дора стояла в темряві біля відкритого вікна їхньої маленької вітальні і дивилася на полум"я.

- Де ви були, Доро?

- Ніде. Я чекала, коли ви повернетеся.

- Я був тут півгодини тому. Тоді вас тут не було.