- Можливо, вона повернулася через парк.
- Вона б цього не зробила. Суцільна темрява.
- Я знаю, що її немає. Вона заходила побажати мені добраніч.
- Цікаво, де це в біса вона.
Вхідні двері з гуркотом відчинилися і забіг Томмі.
- Тату, пожежа!
- Пожежа?
- Якраз там де ваш котедж, Джиме.
- Боже!
Він вибіг, а Томмі кинувся за ним. Вони могли бачити полум’я вдалині. Вони пострибали на свої велосипеди і поїхали до нього. Дорога була звивиста, і вони втратили вогонь з поля зору, але, повернувши за ріг, побачили його повністю.
- Це не котедж, - вигукнув Джим. - Боже мій, це схоже на горіння стогу.
Вони з усіх сил крутили педалі і, наблизившись, побачили, що це і насправді стіг, який люто палав в полі за кілька сотень ярдів від дому Барсука.
- Як це трапилось? - спитав Томмі. - Ви думаєте, це сигнал?
- До біса схоже на це. - Джим тривожно поглянув на небо. - Ми дізнаємося дуже скоро.
Коли вони доїхали до поля, двоє чи троє чоловіків підбігли з вилами і почали згрібати сіно, намагаючись побороти вогонь, але спека була значною, і їм довелося здатися. Весь стіг був у вогні.
- Повертайтесь додому, Томмі, і зателефонуйте у відділок поліції, - сказав Джим. - А я піду подивлюсь, чи з"явилася Дора.
Він був вдячний їй за те, що вона мала розум триматися подалі. Бог знає тільки, що сказали б ці чоловіки, якби вони прийшли і знайшли її там. Він повернувся до котеджу. Дора стояла в темряві біля відкритого вікна їхньої маленької вітальні і дивилася на полум"я.
- Де ви були, Доро?
- Ніде. Я чекала, коли ви повернетеся.
- Я був тут півгодини тому. Тоді вас тут не було.