- Краще не цілуйте мене після того, як побували на зборах з поміркованими, - сказав він.- Я страшенно боюся зловити щось. Я завжди думаю, що це така милість, що в Сейнт Грегорі немає бідних людей.
- Ви думаєте, вони всі заражені? - посміхнувся Рейлінг.
- Ніколи не можна сказати напевно, знаєте. Я завжди рекомендую Теодору обсипати себе порошком Кітінга, коли він вінчає нижчі класи.
Рейлінг стиснув губи від примхливого зауваження, і Вінні, спостерігаючи за ним, засоромилася легковажної атмосфери, в яку вона його ввела. Їй раптом здалося, що ці люди, серед яких вона до цього часу задоволено жила, були лише акторами, які необачно повторювали слова, вивчені напам"ять. Ця вітальня з її розкішним ситцем та модним Шератоном була задушливою в’язницею, в якій вона не могла дихати. Вона знала сотню салонів, які майже не відрізнялись від цього: однакові квіти були на одних і тих же столах, розкладених однаково, туди-сюди лежали однакові книги, однакові періодичні видання. У всіх до одного вели одне і теж життя; і це було штучно, умовно, неправдиво. Вона та її друзі виконували вишукану, але тривіальну п"єсу, деякі сцени якої відбувалися в їдальні, деякі в бальній кімнаті, інші в парку, а деякі в модних магазинах. Але навколо цього величезного театру була велика кам"яна стіна, і за її межами чоловіки, жінки та діти юрмилися у величезній кількості, і жили, і любили, і голодували, і працювали, і помирали.
Бертрам повернувся до каноніка Спретта.
- Я бачу, що один із наших найзатятіших поборників у справі стриманості щойно помер, - сказав він.
- Єпископ Ендовер? - вигукнув канонік. - Дуже сумно, дуже сумно! Я його добре знав. Софія вважає, що він був найбільш вченим з наших єпископів.
- Він буде великою втратою.
- О, великою втратою! - переконано вигукнув канонік. - Я страшенно переживав, коли почув про цю сумну подію.
- Чи є в Барчестері поля для гольфу? - спитав лорд Спретт, кинувши погляд на брата.
Рейлінг подивився на нього з подивом, природно, не зрозумівши суті цього питання.
- Я справді не знаю. - Потім він посміхнувся каноніку Спретту. - Я чув, як натякають, що ви можете піти туди.
Канонік Спретт отримав пропозицію без збентеження.
- Для того, щоб відірвати мене від Сейнт Грегорі, потрібно було б дуже багато, - серйозно відповів він. - Я цілком прив"язаний до парафії.
- Я не знаю, щоб вони робили тут без вас.
- Звичайно, жодна людина не є незамінною в цьому світі; але я не знаю, чи я повинен вважати себе придатним взяти таку велику і важливу єпархію, як Барчестер.
Вінні взяла дядькові чай і сіла біля нього.
- Що ви думаєте про пана Рейлінга? - різко запитала вона.
- Від нього тхне громадським духом, чи не так? Це той вид хлопця, у якого статистика нашкрябана по всім його манжетах. - Його щелепа знизилася. - І його манжети знімаються.
- Чому вони не повинні? - спитала Вінні, червоніючи.