Він почав поспішно говорити, і Вінні слухала його слова, ніби вони були якимось новим євангелієм. Він розповів їй про свої плани та про захоплені амбіції дати людям владу, яка була по праву їхньою. Коли він говорив про заробітну плату та працю, про кооперативні асоціації та профспілки, це звучало як музика у її вухах. Він розповів їй про гарячкове життя Лассаля, про невпинну боротьбу Маркса, про жалісну тугу Карла Марлоу. Він говорив настільки щиро, з такою пристрастю фраз, що Вінні, звикла до дзвінких банальностей свого батька, ніби була віднесена в бездонне море життя. Після штучності, в якій вона жила, ці нові доктрини, такі сміливі, незалежно від наслідків, прагнучі лише справедливості, були схожі на свіже повітря: її пульс бився швидше, і вона знала, що поза її вузької сфери є вільніший світ. Рейлінг говорив про людей; і люди, яких вона зневажливо класифікувала як нижчого сорту, здобули плоть і кров у її уяві. Він говорив про їхні пристрасті та їхні страждання, про їх силу, їх пороки та убогість. Багатоголовий натовп став мальовничим та кольоровим. Вінні несподівано охопило бажання потрапити до них; і набувши нової сили цілі, вона відчула вже більшу впевненість у собі. Потім повільніше, ніби майже забув про її присутність, але з такою ж сильною переконаністю молодий соціаліст заговорив про назаретянина, який був другом бідних, ізгоїв та прокажених. Вінні знала його лише як опору пишної та усталеної Церкви. У її свідомості він був дивним чином пов"язаний з лавками смолистої сосни, модною громадою в суботньому одязі та вражаючою присутністю її батька. Вінні знала його лише як опору пишної та усталеної Церкви. У її свідомості він був дивним чином пов"язаний з лавками смолистої сосни, модною громадою в суботньому одязі та вражаючою присутністю її батька. Тепер вона довідалася, ніби це було щось нове, що Христос був обірваним робітником, одним із теслярів, який працював у домі священика Сейнт Грегорі, муляром, несучим лоток для цегли, прибиральником сміття, що підмітав вулиці. У цих простих словах вона знайшла реальність, яка ніколи не з’являлася в риториці її батька.
- І тому я називаю себе християнським соціалістом, - сказав він, - тому що я вважаю, що цим двом належить майбутнє - Христу і людям.
Вінні не відповіла і вони знову йшли мовчки.
- Ви зневажаєте мене? - вигукнула вона нарешті.- Ви вважаєте, що я марнославна і дурна? Мені так соромно за себе.
Він подивився на неї своїми пристрасними очима, і все його серце тужило за нею.
- Ви знаєте, що я про вас думаю, - сказав він.
Вони наближались до дому священика, і часу було дуже мало. Вінні відкинула всю стриманість.
- Я хочу вам допомогти, я хочу працювати з вами, я ненавиджу життя, яке я веду вдома. Я не жінка, я лише дурна лялька. Заберіть мене від цього.
Кров прилила до його обличчя, і полум"я захоплюваного щастя осяяло його очі. Він навряд чи міг повірити, що правильно розчув.
- Ви це маєте на увазі? - поспішно скрикнув він. - О, не грайтеся зі мною. Хіба ви не знаєте, що я вас кохаю? Я кохаю вас всією силою, яка у мене є. Коли я далеко від вас, це божевілля; я не можу думати ні про що, крім вас, цілий день і всю ніч.
Вінні зітхнула.
- Мені дуже приємно чути, що ви це кажете.
- Чи не байдужий я вам взагалі? - наполягав він, все ще сумніваючись.
- Так, я кохаю вас усією душею.
Коли вони дійшли до дому священика Сейнт Грегорі, канонік привітав Рейлінга вилиттям слів.
- Мій дорогий містере Рейлінг, це так мило, що ви прийшли. Дозвольте познайомити вас із моєю сестрою. Містер Рейлінг є автором тієї чудової та дуже обговорюваної книги «Майбутнє соціалізму».
- І яке майбутнє соціалізму? - ввічливо запитала леді Софія.
- Мені знадобилося триста сторінок, щоб відповісти на це запитання, - відповів він із посмішкою.
- Тоді ви повинні дозволити мені відразу налити вам чаю.
Вінні підійшла до свого дядька, який спокійно обідав зі своєю сестрою, але він простягнув зневажливу руку.