Код Катаріни

— Добре було нам з тобою, і мені, й Амалії.

Дівчинка начеб наїлася, більше копирсалася в тарілці, ніж їла насправді. Ліне віднесла її до ванної, помила й поміняла підгузок, а потім вклала в ліжечко зі смочком і м’якою забавкою-притулянкою.

— Майже половина всіх викрадень фейкові, — сказав Тумас, коли Ліне повернулася на кухню.

Він встав з-за столу, поклав свою тарілку в посудомийну машину.

— Про це в одній документальній програмі розповідав якийсь тип з ФБР, — пояснив він. — Мовляв, жертва інсценізує власне викрадення, сама або в змові з кимось.

— Я вже про це думала, — кивнула Ліне. — Але до Надії Кроґ ніяк не тулиться. Надто багато інших зовнішніх чинників.

Тумас рушив до дверей.

— Сходжу у татів дім, — сказав він.

— Я мушу попрацювати, — кивнула Ліне. — Забіжи ще перед від’їздом!

Вона почекала, доки брат зачинив за собою двері, а тоді знову сіла до комп’ютера. Ще з хвилину розглядала фотографії Надії з братиком і зателефонувала Робертові Грану.

Той відразу взяв слухавку.

— Мені цікавий лише один момент, чи правильно я розумію, — перепросивши його, що турбує, запитала Ліне.

— Слухаю?

— Ви казали, що були разом з Надією та її братиком, коли вони фотографувались.

— Було таке.

— Я розумію, події давні, але чи не пригадуєте детальніше? Скидається на те, що фото зроблені у фотоавтоматі.

— Так, на залізничному вокзалі. У такій кабінці зі шторкою.

— Пам’ятаєте, скільки знімків вони зробили?

У слухавці стало тихо. Або Роберт згадував, або ж завагався з відповіддю.

— Чотири, — нарешті сказав він. — Проте лише перша фотографія виявилася вдалою. Бліц спалахнув один раз, і вони подумали, що фотосесія скінчилася. А коли вже виходили з кабінки, бліц спалахнув ще раз. Вони поквапилися сісти знову. Остання фотографія теж вийшла стерпною.