— Ви ж знаєте, хто її батько. Певно вважав, що я її не гідний чи щось таке. Мій батько працював на його фабриці.
— Тож ваші батьки зналися?
Роберт Ґран похитав головою.
— На фабриці було багато робітників, не думаю, що він знав, котрий з них мій батько. Принаймні доти, доки його не звільнили.
Ліне завмерла з ручкою в руці.
— Вашого батька вигнали з роботи?
— Це називалося у них «скороченням». Він потрапив у першу хвилю звільнень.
— Ви розмовляли з батьками Надії після того, що трапилося?
— Ні, я ні з ким не розмовляв.
Ліне вловила гіркоту в його голосі, чи навіть ледь вловну агресію.
— Точніше, ніхто не розмовляв зі мною, — виправився він. — Жив то тут, то там, в інших містах. Тепер повернувся. Люди вже майже забули ту справу, і ось ви знову витягаєте її на світ.
— Це поліція поновила розслідування, не ми, — заперечила Ліне.
— Та я знаю, — кивнув Роберт Ґран. — Один слідчий з Кріпоса вважав, що було б круто взяти в мене інтерв’ю. Аби показати, що мені нічого приховувати.
Ліне кивнула.
— Ми намагаємося висвітлити справу з різних ракурсів, — пояснила вона. — Можете розповісти про той вечір, коли це сталося?
Перш ніж розповідати, Роберт налив собі коли й відпив ковток. Згрубша, він переповів версію, викладену на суді, який визначав йому запобіжний захід, але на той момент це був уже другий варіант свідчень, що суперечив першому.
— Що спричинилося до оголошення вам підозри?
— Хіба не те, що й завжди? — відповів запитанням на запитання Ґран. — Першим підозрюють партнера.
— Не завжди, хоча й часто, — кивнула Ліне. — Але ж вас посадили в СІЗО?
— Зчинили великий галас з того, чого не було. Вважали, що я брешу.
ebooksa