Код Катаріни

Ліне глянула на диктофон і пожалкувала, що не під’єднала його до телефону, аби записати розмову.

— Що сталося з рештою фотографій?

— Начеб Малте їх забрав собі. Надія зберегла лише одну й носила її в гаманці.

— І її фото було першим з чотирьох?

— Воно найліпше вдалося.

— Вона його відрізала?

— Не розумію…

— Як Надія відділила своє фото від решти? Ножицями?

— Не знаю. Не пригадую. То вже, мабуть, удома. Мене при тому, видно, не було.

Ліне подякувала й поспішила закінчити розмову, щоб Роберт не оговтався і не почав розпитувати, навіщо їй ця інформація.

Вона міркувала, якщо існувало дві фотографії Надії з братиком, то, можливо, фото з листа викрадачів узято не з гаманця, і воно й було саме тим, четвертим. Це годилося для аналізу в її наступній статті. Чому викрадачі вирішили надіслати фото, а не посвідчення особи чи якусь іншу річ з її торбинки? Наприклад, нашийну прикрасу?

Вона надула щоки й видихнула повітря. Пояснення Роберта Грана зруйнувало її припущення. Надія Кроґ зберегла таки перше фото з фотосмужки, і саме це фото зберігалося в поліцейських матеріалах справи — рівне вгорі й косо обрізане внизу. Не було підстав засумніватися, що фото не з гаманця Надії.

Ліне хотіла, однак, щоб її лихоманкове збудження перенеслося і в подкаст. Вона прослухала решту інтерв’ю з Робертом Граном. Воно різко урвалося, коли розрядилася батарея диктофона. Та Ліне вирішила таки використати кінець запису в подкасті. Це звучало б дуже природньо. Вона відмотала запис на ЗО секунд назад і ще раз прослухала кінець. Вона запитала Роберта Грана, що, на його, думку трапилося насправді з Надією. «Але хтось її таки викрав, — відповів Роберт. — Хтось місцевий. Хтось, хто звідси родом».

На цьому місці запис уривався.

Ліне повторила подумки Робертові слова, намагаючись знайти ще й інші точки дотику до місцевого контексту.

«Хтось звідси родом» означало «хтось з цього міста». З Порсґрюнна. Єдиним об’єктивним підтвердженням цієї гіпотези були листи викрадачів з місцевими поштовими штемпелями. До того ж, адресу Кроґів вирвали з місцевого телефонного каталогу. Газета, з якої вирізали тексти листів, хоч і була загальнодержавною, але її, звісно ж, продавали й читали в цій місцевості.

Ліне сушила собі голову, чому викрадачі використали саме «ВҐ» за 27 серпня. Єдиною причиною зберігання старих газет могло бути хіба те, що в них було щось вартісне — матеріал, який особливо зацікавив, або стаття про когось знайомого читачеві.

Ліне знайшла в інтернеті номер газети, яким скористалися викрадачі. Задала в архівний пошук одне слово. «Порсґрюнн».

І отримала один результат.

На сімнадцятій сторінці була стаття з місцевим контекстом.