Код Катаріни

— Що тебе змусило так думати? — нарешті урвала мовчанку Крістіне Тііс.

Вістінґ на мить задумався. «Справа Катаріни» була для нього мовби музичним твором, у якому виконавець фальшивить, але це було важко пояснити решті.

— Розбіжності в деяких нюансах, — відповів він. — Дрібні деталі в його розповідях, які трохи змінювалися від розмови до розмови. Називайте це інтуїцією або внутрішнім чуттям. Мені постійно здавалося, ніби щось у його словах не грає, весь час намагався з’ясувати, що ж саме.

Нільс Гаммер зі здивуванням розвернувся до нього, бо Вістінґ не з тих, хто підігруватиме комусь у покер.

— То це була фальшива дружба? У якій ти керувався внутрішнім чуттям?

— Так склалося.

— Він був на похороні твоєї дружини, — згадав Гаммер.

— На похорон прийшло чимало людей.

— Щось з’ясував? — втрутилася Крістіне Тііс.

— Нічого, хіба ще більше впевнився у своїх підозрах.

— Гаразд! — озвалася інспекторка з Телемарка. — Коли починаєте операцію?

— Ми вже встановили прослуховування, — сказав Стіллер. — Сьогодні ввечері Вістінґ піде до Гауґена в гості. Ось від цього візиту й будемо відштовхуватися.

Вони ще обговорили окремі формальності, і прокурор з обома головними інспекторами пішли у своїх справах.

Адріан Стіллер вдячно глянув на Вістінґа.

— Дякую! Без твоєї згоди справа навряд чи зрушила б з місця.

Вістінґ мовчки кивнув.

— Зранку ти ще дуже сумнівався. Що спонукало тебе визначитися?

— «ВҐ».

— «ВҐ»? — здивувався Стіллер.

Вістінґ обернув до нього стос паперів, який приніс із собою. Стіллер відразу впізнав першу сторінку газети, з якої викрадачі вирізали літери й слова.