— Вибач, що ти вчора не застав мене, — виправдовувався господар, виставляючи філіжанки. — Стільки часу минуло, дні стають схожі одні на одних.
Вістінґ сів біля вікна, згадав, як торік забув про мамин день народження. Раніше він завжди брав з собою на її могилу батька, але цього разу мамин день цілковито вилетів йому з голови. Все легко забувається, однак учорашнє зникнення Мартіна Гауґена пояснювалося не лише його забудькуватістю.
Вістінґ вдавав, ніби нічого особливого не сталося.
— Розмило тобі дорогу, — мовив він, визираючи у вікно, і додав: — Дощ, я маю на увазі…
— Так, треба, мабуть, покласти тут асфальт, — погодився з ним Мартін, досягаючи з кухонної шафки куплений бісквітний рулет.
— Чом би й ні, ти ж у цьому фахівець, — усміхнувся Вістінґ.
Подумував, чи не почати розпитувати Мартіна про різні типи асфальту, щоб підвести розмову до статті за 1987 рік, але навряд чи це дало б якийсь результат.
— Бачу, ти поставив собі нову табличку, — сказав він натомість.
— Табличку? — перепитав Мартін, виймаючи рулет з целофанової плівки.
— «В’їзд заборонено» — Вістінґ кивнув убік головної дороги.
Мартін знову підійшов до шафки, взяв дві тарілки.
— Нажив на роботі.
— Що, докучали сторонні й чужі автомобілі?
Мартін похитав головою, нарізаючи рулет скибками.
— Та не надто… Заблукали тут якось литовці чи хто, розверталися на подвір’ї.
Вістінґ згадав про дві маленькі відеокамери на вікнах, завагався, запитати про них чи ні. Якщо Мартін переглядав записи, то знає точно, що Вістінґ їх помітив.
Мартін його випередив.
— Я поставив кілька камер.
— Бачив їх, — відразу признався Вістінґ. — Я обійшов будинок вчора, заглядав у вікна, думав, може, ти вдома.
Скориставшись згадкою про камери, Вістінґ — з думкою про його колишню дружину, яка вже прокрадалася у будинок і вкрала кілька речей Катаріни, — запитав:
ebooksa