Код Катаріни

— Давно бачив Інґер Лісе?

Мартін Гауґен наливав каву у філіжанки.

— Давно, ще влітку, у порту. Вона йшла зі своїм новим чоловіком. Це ніяк з нею не пов’язано.

Вістінґ змінив тему.

— Як поживає літній будиночок?

Мартін Гауґен мовби й не почув запитання, наминав рулет.

— Ти казав, ніби там дах протікає? — додав Вістінґ.

— Так, — відповів Мартін і довго мовчки жував. — Не так катастрофічно, як я собі гадав, але хотів подивитися, що там робиться.

— Десь знову туди збираєшся?

— Та треба б, — кивнув Мартін.

— Я міг би поїхати з тобою, — запропонував Вістінґ. — Могли б закинути невід, як останнього разу.

Мартін взяв ще один шматочок рулету. Вихідні в літній хатинці в Бамбле могли б їх зблизити і дати Вістінґові шанс на довірливу бесіду.

— Мені б дуже пішло на користь утекти від цього всього, — поквапливо додав Вістінґ, щоб Мартін, бува, не встиг йому відмовити. — На роботі суцільний стрес.

Мартін згідно кивнув, не перестаючи жувати. Вістінґ поклав собі на тарілку шматок рулету.

— Може, на наступних вихідних? — запитав він.

Теленькнув мобільний. Мартін підвівся, підійшов до робочого кухонного столу, де лежав телефон, прочитав смс-ку, а тоді поклав його до кишені, не відповідаючи.

— То як? — перепитав Вістінґ.

Видно було, що Мартін витає думками деінде.

— Поїздка в літній будиночок, — про всяк випадок уточнив Вістінґ. — На вихідні.

— Так-так, — неуважно відповів Мартін. — Поїдемо, ясно. Так зробимо…