Потайна кімната

У горнятку, яке принесла Ліне, на денці залишалося трохи холодного чаю. Вістінґ поклав ще кілька кубиків льоду й вийшов на веранду. Денне світло померхло. Він підсунув стілець до ліхтарні, вмостився з нотатником і планшетом, який Ліне подарувала йому на Різдво.

Перечитавши кілька статей у мережі, Вістінґ швидко зорієнтувався в основних віхах політичного життя Клаусена. Він народився одразу після війни в робітничій сім’ї у Акерсгюсі. Підлітком почав працювати в одного забудовника, який зводив багатоповерхівки в Ґрудалені. Завдяки активній профспілковій діяльності його взяли на роботу в ПН, Профспілку Норвегії; він брав також активну участь у русі за підтримку норвезького членства в ЄС. У 1975 році був обраний до комунальної управи Оппеґорда. Відбув дві чотирирічні каденції заступником голови управи й 1981 року був обраний депутатом Стуртинґу.

Після кількох років роботи в комітеті опіки й здоров’я Стуртинґу Клаусен увійшов до комітету закордонних справ і конституційних питань, а згодом — до комітету оборони. Під час зміни уряду 2001 року його призначили міністром охорони здоров’я. Через рік померла його дружина. У 2003 загинув в автокатастрофі син. Клаусен вийшов з уряду в зв’язку з іншими пертурбаціями, але повернувся під час виборчої кампанії 2005 року й іще тієї ж осені став міністром закордонних справ. Як міністр закордонних справ Норвегії, певний час очолював міністерський комітет Європейської ради. Після парламентських виборів 2009 року був обраний головою Стуртинґу й залишався на цій посаді аж до офіційного виходу на пенсію. У найсвіжіших статтях ішлося про те, що він досі залишається активним політиком і готовий кандидувати в осінній виборчій кампанії.

Якийсь рух на краю садка змусив Вістінґа підвести голову. То була Ліне — вигулькнула з сутіні, обійшовши будинок.

— Як там маленька злодюжка? — запитав Вістінґ, відкладаючи набік папери.

— Спить, — відповіла Ліне, показуючи йому екран телефона.

Завдяки камері в дитячій кімнаті вона постійно могла бачити й чути донечку.

Вістінґ хотів сказати щось мудре про грішників і сон, але передумав. Натомість приніс Ліне склянку.

— Я подумала, що варто б написати статтю про дитячі крадіжки, — сказала Ліне, коли він повернувся.

— Вдала ідея, — кивнув Вістінґ, наповнюючи її склянку.

Ліне здобула журналістську освіту, паралельно працюючи за фахом. Після народження Амалії вона переїхала з Осло додому й після двох відпусток з догляду за дитиною звільнилася з редакції «ВҐ». Тепер працювала фрілансером, писала портретні інтерв’ю на замовлення різних глянцевих журналів і мамські блоги в ілюстрованих жіночих виданнях, з акцентом на практичних ситуаціях, пов’язаних зі статусом самотньої мами.

— Шкода, криміналістиці я лише раз прислужилася, — усміхнулась Ліне.

— Бракує тобі криміналістики? — запитав Вістінґ.

Ліне промовчала.

— Чим це ви тут з Мортенсеном займалися? — запитала згодом.

Вістінґ спроквола цмулив зі своєї склянки.

— Рахували гроші.

Ліне здивовано глянула на батька. А він не квапився уточнювати.

— У нас справа, про яку поліції ліпше не знати.

— Що за справа?