Потайна кімната

Бернгард Клаусен прожив довге й змістовне життя, але Вістінґ зачепився за його неполітичну сутність. Його зацікавив син. Леннарт Клаусен.

Бернгард розповів про нещастя в одному портрет-інтерв’ю, після того як повернувся в політику. Син розбився на мотоциклі поблизу Колсоса в Берумі в ніч проти 30 вересня 2003 року. Його супроводжували двоє друзів. Леннарт Клаусен хотів виконати об’їзний маневр, але не впорався з керуванням і злетів з дороги. Загинув на місці.

Після смерті сина в Бернгарда Клаусена не залишилося близької рідні. Не було нікого, з ким Бернгард Клаусен міг би поділитися своїми сокровенними думками чи таємницями. І не було кого розпитати про ті думки. Усе ж Вістінґ занотував собі два імені. Одне — Ґютторм Геллевік, багаторічний керівник міського секретаріату Робітничої партії в Осло. Він був довіреною особою Клаусена і, ймовірно, близькою йому людиною. Друге ім’я, яке подекуди зринало в статтях, — Едель Голт. Якось Бернгард Клаусен назвав її вірним політичним соратником. В іншій статті її називали жінкою, яка стояла за великим чоловіком.

Минула північ, коли він нарешті встав з-за столу. Рушив до ванни, почистив зуби, а потім обійшов увесь будинок, перевіряючи, чи добре замкнено вікна й двері.

6

Далекий звук вирвав Вістінґа зі сну. Він лежав, намагаючись його локалізувати. Надворі ще було темно. Електронний радіо-годинник на нічному столику показував 05.13.

Вістінґ відкинув ковдру, спустив ноги на підлогу, прислухався, але звук зник.

Він устав, пішов у ванну, справив малу потребу і аж тоді цілковито прокинувся. Дорогою назад, до спальні, знову почув дивний звук, який долинав десь із глибини будинку, з нижнього поверху.

Нова сигналізація, нарешті здогадався він.

Вістінґ витратив трохи часу, щоб знайти ключі й відчинити підвал. Перед дверима виразно чув, що звук долинає зсередини. Відчинив двері, увімкнув світло й зайшов. Зреагувавши на його пересування, панель засвітилася, вимагаючи ввести код допуску. Він набрав чотири цифри. Звук, який його розбудив, чувся десь в іншому кутку кімнати. Вістінґ спробував зорієнтуватися. Десь уже посередині приміщення збагнув, що дзвонить мобільний телефон Бернгарда Клаусена. Він лежав на столі разом з гаманцем і золотим годинником. Мортенсен підключив його до зарядного пристрою.

Вістінґ узяв телефон, стишив звук. На дисплеї висвітився додзвонювач: «Охорона». Вістінґ повагався одну секунду й відповів.

— Слухаю?

— Я розмовляю з Бернгардом Клаусеном? — запитав молодий жіночий голос.

— Я маю повноваження говорити від його імені, — відповів Вістінґ. — Це стосується сигналізації?

— Ми отримали збій за адресою Гуммербаккен, 102, — пояснив жіночий голос. — Ви перебуваєте зараз за цією адресою?

— Який збій?

— Тричі набрано неправильний код доступу. Наш охоронець уже в дорозі. Мені потрібний пароль, щоб вимкнути сигналізацію.

— Ні, я не там, — сказав Вістінґ.

— Дивно, — промовила жінка, але не до Вістінґа, а коментуючи щось дивне на своєму моніторі.

— Що там? — запитав Вістінґ.