Потайна кімната

— Було б правильніше сказати, що він легко піддавався стороннім впливам і бунтував проти батька.

— Поясніть!

Вальтер Крум сьорбнув кави, ніби розтягував час, підбираючи правильні слова.

— Леннартові виповнилося двадцять чотири роки, коли померла Ліса. Ви ж знаєте ту історію? Вона мала рідкісну форму раку…

Вістінґ кивнув.

— Леннартові важко було збагнути, що її позбавили ліків, які могли б подовжити їй життя. Він звинувачував у тому батька. Усі його подальші вчинки, — так мені здавалося, — були спрямовані на те, аби завдати йому болю.

— Наприклад?

— Він покинув навчання, зв’язався з поганою компанією.

— Що за компанія?

— Байкери, які гасають ночами на мотоциклах і яким байдуже до перевищення швидкості, — пояснив Крум, натякаючи на ніч, коли загинув Леннарт Клаусен.

— Кримінальні типи? — запитав Вістінґ.

— Наркотики там водилися, але подробиць не знаю. Не думаю, щоб хоч колись доходило до втручання поліції.

Вальтер Крум підняв до губ філіжанку, але знову відставив на стіл, так і не відсьорбнувши кави. Видно було, що йому спало щось на думку.

— Він має спадкоємця, ви про це знали? — запитав він. Вістінґ звів угору брову — це було для нього новиною.

— Ще одна дитина?

— Онука… Леннарт Клаусен на момент загибелі мав наречену. Слово «подруга», мабуть, ліпше пасує. Виявилося, що вона була вагітною. Через сім місяців народилася дівчинка.

Вістінґ наготувався записувати. Це буде завдання для Ліне.

— Я знайду для вас ім’я і контактну інформацію, — запопадливо запропонував свою допомогу Крум і кинув погляд на письмовий стіл. — Дівчинка вже підліток.

— Вони контактували з Бернгардом Клаусеном?

Вальтер Крум похитав головою.