Вістінґ кивнув.
— Мені потрібна інформація, хто в партійній організації мав з ним найтісніший контакт. Радники, особисті секретарі…
Ґеорґ Гімле помахом руки переадресував це завдання Крумові.
— З ким ми могли б поговорити поза партією? Хто міг би розповісти про його приватне життя? — допитувався Вістінґ.
Гумле й Крум переглянулися.
— Едель Голт, однозначно, — відповів Крум. — Навряд, чи ще хтось. У кожному разі, після смерті Леннарта й Ліси — лише вона.
— Звичайно, вам треба поговорити з Едель, — підтримав його Гімле.
Він встав, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
— Едель дуже тісно співпрацювала з Клаусеном, — пояснив Крум. — І тут, в офісі партії, і в уряді. Ніхто не знав його ліпше за неї…
8
Едель Голт мешкала на Гаусманнсґате, звідки було близько пішки до Юнґсторґет, департаменту охорони здоров’я і міністерства закордонних справ, де вона працювала з Бернгардом Клаусеном.
Ліне зателефонувала й попросила про зустріч, однак не мала певності, як ліпше підійти до розмови. Вона назвалася журналістом-фрілансером, сказала, що має намір написати статтю про Бернгарда Клаусена. Едель Голт дала зрозуміти, що раптова, несподівана смерть Клаусена глибоко її вразила, однак розмовляла привітним тоном і запросила Ліне ще того ж дня до себе додому.
Едель Голт була невисока на зріст, навіть присадкувата, круглолиця жінка з гарними, дрібними рисами обличчя. Очі за скельцями окулярів тепло всміхалися.
Вона запросила Ліне до столу під вікном у вітальні з краєвидом на річку Акерсельву. На столі стояли горнятка на чай і таріль з печивом.
— Я заварила чай, — сказала господиня. — Чи, може, ви хотіли б кави?
— Дякую, хай буде чай.
Едель зникла й за мить повернулася з чайником.
— Усі кажуть, що ви знали його найліпше, — почала Ліне.
— Я пропрацювала з ним до програшу на виборах і відставки уряду у 2009 році, — промовила Едель. — На той час я вже давно була пенсійного віку. Мені стало важко працювати, коли всі перейшли на комп’ютери.
Ліне глянула на сиву жінку перед собою. Вона була на десять років старша за Клаусена.
ebooksa