Потайна кімната

Вістінґові потрібне було підтвердження.

— У потайній кімнаті?

— Га?

— Конверт з платнею був захований у колишній кімнаті Леннарта? Це ж там ви підпалили?

— Ні, за стіною, у сусідній кімнаті. Така була домовленість.

Вістінґ взяв зі столу телефон із записом зізнання. Він вірив, що пожежа сталася на замовлення Бернгарда Клаусена, але балачки про папери й мемуари були, звісно, вигадкою. Політик хотів позбутися грошей.

— Що тепер? — запитав Скавгауґ.

Вістінґ глянув на чоловіка перед собою, доволі наївного, щоб повірити, що писулька Бернгарда Клаусена звільнить його від кримінальної відповідальності. А Вістінґ не хотів бути тим, хто пояснить йому, що співучасть у шахрайстві зі страховкою і підпал — це злочин. За саме лише використання ресурсів поліції та пожежної служби можуть дати шість місяців тюрми. Однак це вже інша справа, затримувати палія зараз більше не було потреби.

— Ви маєте адвоката? — запитав Вістінґ.

Аксель Скавгауґ кивнув.

— Поговоріть з ним, — порадив Вістінґ.

Він вимкнув диктофон, поклав телефон у кишеню, але сидів далі.

— Я так розумію, що ви були разом з Леннартом, коли він загинув… Розбився на мотоциклі.

Скавгауґ глибоко затягнувся.

— То була жахлива аварія, — він загасив недопалок, навіть не видихнувши до кінця дим.

— Хто ще там був?

— Я, Леннарт і Томмі… Томмі Плейм.

— Що вас занесло серед ночі на інший кінець міста?

Аксель Скавгауґ глянув на Вістінґа так, наче не зрозумів запитання.

— Звідки ви приїхали й куди прямували?