Вістінґ допоміг онучці поскладати пазли в коробочку. Ліне зібралася додому.
— Я домовлюся з «ВҐ» про публікацію деяких матеріалів щодо зникнення Симона Мейєра, — промовила вона. — Він вартий згадки.
— Є про що писати?
— Та хоч спробую! У будь-якому випадку, я напишу гарну статтю. До того ж, матиму змогу перевірити алібі. Пограбування в аеропорту сталося того ж дня, коли зник Симон Мейєр. Репортаж змусить читачів замислитися, а де ж вони були того дня.
Вістінґ кивнув. Ліне взяла Амалію за ручку.
— Ти міг би посидіти з нею завтра зранку, доки мене не буде? — запитала вона.
— Не знаю, чого сподіватися від завтрашнього дня. Може виринути щось невідкладне, — відповів Вістінґ.
— Лише на пару годин. Софія завтра веде Майю на «трирічний» огляд у педіатра. А я вже маю домовленість з головним слідчим у «справі Єршьо». Та й хочу спробувати відшукати слід третього мотоцикліста, який теж ганяв тієї ночі, коли загинув Леннарт.
— Томмі Плейм, — кивнув Вістінґ. — Добре, Амалія побуде в мене.
22
Сірий фургон стояв на вулиці перед багатоповерхівкою. Вістінґ удруге поволі проїхав повз нього, скоса поглядаючи на вікна помешкання на третьому поверсі. На заскленому балконі курила жінка. За інформацією в реєстрі населення, Аксель Скавгауґ мав співмешканку й двох синів, дванадцяти й чотирнадцяти років.
Надворі сіялася мжичка. Патрульні стояли на найближчому перехресті. Вістінґ знайшов вільне місце й вийшов з авта, підняв руку для привітання. У відповідь вони блимнули йому фарами.
— Схоже, належить якійсь ремісничій майстерні, — завважив Мортенсен, киваючи на сірий фургон.
Вістінґ швидко зазирнув досередини, проходячи повз авто. Водійська кабіна була брудна й захаращена порожніми пляшками й папірцями.
Жінка на балконі щиглем викинула недопалок, навіть не дивлячись на них.
Вістінґ з Мортенсеном перейшли вулицю. На дзвінку при вхідних дверях знайшли потрібне ім’я. Кілька хвилин зачекали, ану ж, нагодиться хтось із мешканців і впустить їх у сходову кліть. Але ніхто так і не нагодився. Вістінґ стенув плечима й натиснув на дзвінок.
Минуло трохи часу, перш ніж у домофоні відповів чоловічий голос.
Вістінґ відрекомендувався.
— Мені потрібний Аксель Скавгауґ, — додав він.
Спрацював зумер замка. Вістінґ потягнув на себе двері. Було чути, як на верхньому поверсі відчиняються двері квартири. Аксель Скавгауґ чекав на них на порозі.
ebooksa