— Маєш щось новеньке?
— Можливо.
Сандерсен похитав головою.
— Група «давніх і нерозкритих» у Кріпосі поновлює слідство, — додала Ліне.
— Та це рутина… — Сандерсен знову зиркнув на годинник. — Вони переглядають усі нерозкриті справи. Що такого особливого саме в цій?
— Імовірно, йдеться про великий промах поліції, — і Ліне повторила почуте від Адріана Стіллера, мовляв, справа аж ніяк не могла називатися «справою Єршьо», тобто справою про потопельника.
— У промахах поліції немає нічого унікального, — заперечив Сандерсен. — Саме вони, як правило, і є причиною нерозкриття справ.
— Я маю свідчення, які так ніхто й не перевірив, — наполягала Ліне. — Фактів ще не багато, але їх неодмінно стане більше, коли я почну розпитувати людей, покликаючись на замовлення від «ВҐ».
— Ти трохи спізнилася, — Сандерсен підняв спинку стільця. — Ми вклали багато ресурсів в іншу давню справу про зникнення. Подкаст, статті, відео і все решта. Та ти й сама знаєш…
— У яку справу?
— Схожу на твою… Злочин, якого ніхто не помітив, коли він стався, і про який нині всі забули. Одна жінка стверджує, ніби знає, що трапилося і де лежить тіло. Скоріш за все, серію публікацій запустимо з наступного тижня.
Ліне знала, що це означає. Сандерсен не хоче двох паралельних проектів-конкурентів. Завагалася на мить, чи показати йому лист-анонімку про Бернгарда Клаусена, але передумала.
— Повертайся через півроку. Або коли матимеш конкретну пропозицію, — сказав Сандерсен.
Ліне підвелася. Усе було б простіше, якби редактор її підтримав, але вона від нього не залежала. І, взагалі, вона не залежала від «ВҐ».
— У будь-якому разі, дякую за згаяний на мене час, — промовила вона й запевнила, що проводжати її не треба.
25
Дощ, який тривав відучора, ущухнув. У повітрі похолодніло, але все ще приємно було посидіти надворі. Вістінґ примостив Амалію на канапу на веранді, з планшетом і купою подушок. Маленьке личко було дуже зосереджене. Час від часу у грі, якою бавилася мала, чулися різні звуки.
Аудюн Тюле телефонував годину тому, повідомив, що він у дорозі, й розпитав про місце зустрічі. Вістінґ назвав йому свою приватну адресу, пояснив, що сьогодні не на роботі, а вдома пильнує внучку.
Він розгорнув блокнот на чистій сторінці, зосередився на кількох останніх днях травня 2003 року. Накреслив хронологічну таблицю, десь посередині намалював червону цятку й надписав:
Мортенсен міркував над електронною версією тієї ж хронології. На його прохання йому надіслали календар політичних зустрічей Клаусена за 2003 рік. Він збігався з альманахом, знайденим у домашньому кабінеті Клаусена, але був детальнішим. У четвер 29 травня о дев’ятій ранку Клаусен мав нараду в департаменті, а потім, о десятій, робочу зустріч з членами об’єднання «Гельсе Сьор» у приміщенні Міністерства охорони здоров’я на площі Ейнара Ґергардсена. О дванадцятій він проводив інструктаж Норвезькій асоціації педіатрів щодо заходів зі скорочення часу очікування в дитячій та підлітковій психіатрії, о першій — коротку зустріч з керівництвом Норвезької асоціації стоматологів, а о пів на третю — нараду з Біотехнологічною радою.