Потайна кімната

— Клаусен скасував усі зустрічі наступного дня, — прокоментував Мортенсен, показуючи на моніторі порядок денний п’ятниці, ЗО травня.

Деякі зустрічі перенесли на інші дні. А ось зустріч з керівником Інституту народного здоров’я щодо заходів із запобігання поширенню вірусу легіонелли було проведено по телефону — про це стояла відмітка в календарі.

— Дуже впадає в око, — завважив Мортенсен.

Вістінґ погортав приватний альманах Клаусена. Ті самі домовленості, проте дописано «дача» на п"ятницю, суботу й неділю.

— Є записи в гостьовій книзі? — запитав він.

Мортенсен погортав сторінки.

— Лише в наступні вихідні. Тоді в нього було багато гостей.

Вістінґ знову звірився з домашнім альманахом. «Дача. Толока» — примітка: на вихідні, сьоме й восьме червня.

— Записи в гостьовій книзі залишали гості. Коли ж гостей не було, у книзі ніхто нічого не писав, — сказав Мортенсен.

Пролунав дзвінок у двері. Вістінґ підвівся, глянув на Амалію. Вона заснула з планшетом на колінах.

Аудюн Тюле був кремезним чолов’ягою з густими вусами й широким носом, у джинсах, білій футболці, з робочим бейджиком, почепленим на шнурку на шиї.

Він переклав товстий блокнот у ліву руку й міцним потиском правої привітався з Вістінґом.

— Ще ніколи не бував удома в гостях у своїх колег, — сказав він.

Вістінґ усміхнувся, глянув на авто, яким він приїхав.

— Документи в багажнику, — пояснив Тюле. — Вісім тек-підшивок. Заберемо їх потім.

Вони перейшли через весь будинок на веранду з боку задвір’я. Мортенсен, підвівшись, привітався зі слідчим з Румеріке. Вістінґ приніс іще одне горня на каву.

— Розкажіть мені про гроші, — попросив Тюле, зручно вмощуючись.

Вістінґ зиркнув на Амалію — мала ще спала.

— Ми проводимо наради в мене вдома, а не в поліції, не лише через неї. Мені доручено особливе розслідування, у якому я підпорядковуюся лише генпрокурору. Ніхто в управі про це не знає.

Тюле наморщив чоло.