Потайна кімната

— Принаймні так говорили.

— Пригадуєте той день, коли він зник?

— Добре пам’ятаю лише гвинтокрил, який літав низько над Єршьо, але то було вже кілька днів потому. Не відразу ж зрозуміли, що він зник, і почали пошуки.

— Ви тоді мешкали в Колботнені?

— Мав кімнату в гуртожитку, — кивнув Томмі Плейм. — Продавав телефони.

— І в день зникнення Симона теж були на роботі?

— Напевно… Ми здебільшого працювали по обіді та ввечері, коли люди вже вдома.

— Що ви подумали, почувши про його зникнення?

Томмі Плейм знизав плечима.

— Охоче допоможу вам з класними списками, але не маю бажання фігурувати в інтерв’ю і коментувати події того дня.

— Вибачте, — похопилася Ліне й розклала перед ним списки.

Список класу, у якому навчався Симон Мейєр, лежав зверху.

— Майже нікого не пам’ятаю, — скрушно похитав головою Томмі Плейм. — Я ж був на клас старшим і мав старших товаришів.

Ліне перейшла до наступного списку. Леннарт Клаусен стояв другим згори. Вона закреслила його ім’я і знову скопіювала аркуш, тож здавалося, ніби так було відразу.

— Один тут викреслений, — промовила вона.

— Так, Леннарт… Він помер.

— Від чого помер?

— Нещасний випадок на дорозі.

— Ви вчилися в одному класі?

Томмі Плейм кивнув, але в подробиці не вдавався. Взяв у руки стосик списків, погортав їх. Ліне відчувала в ньому якусь нехіть, ніби йому немиле було нагадування про шкільні часи.