— Навіть не знаю, — похитав він головою. — Хіба до Інгеборг Скуї можна звернутися.
Томмі показав пальцем на ім’я у самому кінці списку.
— Вона випускала шкільну газету й була членом учнівської ради. З тих дівчат, котрих усе цікавило й турбувало. Якщо вона не зможе сказати нічого путнього, то принаймні когось порадить.
Томмі Плейм віддав їй списки.
— У кожному разі, дуже дякую, — промовила Ліне, довго складаючи аркуші й тягнучи час.
Розмова не дала їй тих відповідей, яких вона сподівалася, тож їй іще не хотілося її завершувати.
— Отже, двоє хлопців з вашої школи мертві?
— Леннарт був сином Бернгарда Клаусена, політика, — пояснив Томмі.
Ліне кивнула, ніби це була новина для неї.
— Леннарт і Симон знали одне одного?
Томмі Плейм глянув на годинник і підвівся.
— У кожному випадку, мешкали недалеко, — відповів він і рушив до дверей.
Ліне відчайдушно шукала, чим би його затримати.
— Ви з Леннартом підтримували дружбу після школи? — запитала вона й теж підвелася.
— Якийсь час — так.
— А того дня, коли зник Симон Мейєр, теж були разом?
— Та не пригадую, — усміхнувся Томмі Плейм. — Стільки років минуло!
— Шкода, — мовила Ліне. — Я собі уявляла, що напишу репортаж про події, які міцно вкорінилися в пам’яті місцевих людей, і вони точно знатимуть, де перебували на той момент, як це було, скажімо, з літаками, що врізалися у башти-близнюки 11 вересня чи зі стріляниною на Утьоя 22 липня.
Томмі Плейм притримав їй двері.
— Мусите розпитати когось іншого, — сказав він.
ebooksa