Знову звернувся до столу:
– Я хочу говорити з тою цісарською панною, яку ви називаєте Бараболею.
Сміх і безсоромний регіт потряс цілою купкою урядників та шарапаток, а натовп охопила дрож. Хтось із головців закричав: «Хто ж тут бреше? То хто насміхається з цісарської родини?»
Молодий священик із Кут ґречно, політично замирював:
– Пане депутате, спочатку відгадай загадки, про які так багато розповідав народові. Сповісти їх усім! А потім питай про цісарські знаки, про бараболю.
Натовп загудів. Дмитро нарешті сказав спокійно, але голосно:
– То не є цісарські загадочки. Не слухайте цього, люди!
Мандатор зіскочив з лави, гарячково оглядався. Коли побачив, що нічого особливого не відбувається, урочисто подав знак вусатому писареві.
– Прошу, люди, цісарські піддані, – закричав писарчук, – і ви, пане депутате. Пан депутат, який був паном депутатом, уже не є паном депутатом. Може, хтось інший розгадає загадки, захоче бути депутатом.
Сказавши це, писарчук вийшов навшпиньки, сховався за групкою шарапаток, і вже його не було видно. І тоді вийшов Ґєник Квятковський. Став за спиною мандатора, відразу біля Брнатціка, поправив довгий чорний сердак, довго дивився на небо, а тоді виголосив гладко, урочисто, побожно:
– Той змій, що сам себе з’їв, – то свобода, гірська свобода. Ви бачили, до чого вона довела…
Прикрив очі, перечекав, говорив далі:
– Це перша загадочка розгадана. А що менше від пса, а вище від найвищого коня? Це сідло. Це і для людини найліпше, аби дала себе осідлати, аби підкорилася законній владі. То послух, то страх свободи. Це розгадана друга цісарська загадочка. А що в землі кладе яйця? То насіння цісарське, то бараболя, послана для того, щоб ніколи вже не було голоду, щоби було щастя. То третя загадочка розгадана.
Ніби за поданим знаком, найняті кутці почали переносити на плечах важкі мішки з бараболею з возів, що стояли неподалік. Серед мовчання всього гурту стали складати мішки навколо столу, за яким сидів мандатор. Мандатор підвівся, звернувся до Квятковського:
– Цісарський депутате, починай своє урядування від імені цісаря!
Квятковський промовляв знову, не так гладко, як перед тим, трохи постогнував:
– Тепер нехай кожна громада вибере свого депутата чи отамана. Той від її імені підпише вічне послушенство. І за це отримаєте чудесне насіння. Відтепер уже ніколи не буде ні голоду, ні нестатку. Ніколи ніякої свободи не буде і не буде також важкого року. Вибирайте тепер депутатів, усі громади!
– Добре, гарно! – закричав мандатор, за ним вигук тихо повторили шарапатки.
Не витримав Дмитро, кинувся на Ґєника з бардкою:
– Утікай звідси, попихвосте! То не святі цісарські загадки, то фальшиві, мандаторські, архиюдські! Женіть їх звідси! Геть із мандаторською бараболею!
ebooksa