7
Мати гучно сякалася, розповідала всім про своє сексуальне життя, показувала свій зубний протез. Ошкірившись потворною посмішкою, вона з неймовірною спритністю скидала його язиком із горішньої щелепи, він падав на нижні зуби, й обличчя її ставало мов куряча гузка. Уся її поведінка була одним брутальним порухом, яким вона рішуче відкидала свою молодість і красу. Тоді, коли довкола неї стояли навколішки дев’ятеро залицяльників, вона ретельно берегла свою голизну. Мірою свого сорому вона прагнула показати, яку ціну має її тіло. А тепер стала безоглядно безсоромна, і тією безсоромністю урочисто підвела риску під своїм життям, голосно заявляючи в такий спосіб, що молодість і врода, які вона так переоцінювала, насправді нічогісінько не варті.
Мені здається, Тереза була продовженням того поруху, яким її мати рішуче відкидала в безвість своє життя молодої вродливої жінки.
(І якщо Терезині рухи були незграбні й поривчасті, якщо їм бракувало граціозної повільності, нічого дивного в тім не було. То був великий материн жест, несамовитий і саморуйнівний, то була вона, то була сама Тереза!)
8
Мати вимагає для себе справедливості, вона хоче, щоб винну покарали. Вона наполягає, щоб донька лишилася разом із нею у світі безсоромності, де молодість і краса не мають ніякого сенсу, де світ — це просто концентраційний табір однакових тіл, у яких годі завважити якусь душу.
Тепер ми можемо ліпше збагнути отой потаємний Терезин гріх, що виявлявся у її стоянні перед люстром. То був поєдинок із матір’ю, прагнення не бути таким тілом, як усі інші тіла, а побачити на своєму обличчі, як залога її душі виходить із корабельного трюму. Нелегко це було, тому що сумна, боязка, перелякана душа ховалася в Терезиних нутрощах і соромилася показатися на поверхні.
Так сталося і того дня, коли вона вперше зустріла Томаша. Тереза пропихалася поміж пияками, згинаючись під вагою кухлів із пивом, що їх несла на таці, й душа її була у шлунку чи навіть у підшлунковій залозі. Тієї миті почула, як він гукнув її. То був значущий для неї поклик, адже кликав той, хто не знав її матері, та й не належав до пияків, від яких вона щодня чула заяложені непристойні зауваження. Статус незнайомця вивищував його над іншими.
І було ще одне: перед ним лежала розгорнута книжка. У тому ресторанчику ніхто ніколи не розгортав книжку на столі. Для Терези книжка була знаком належності до таємного братства. Проти брутального світу, який її оточував, мала єдину зброю — книжки, які брала в міській бібліотеці, надто ж романи, вона цілу купу їх прочитала, від Філдінґа до Томаса Манна. Вони давали їй нагоду втекти в уявний світ, вирватися із життя, що не приносило ніякого задоволення, але водночас були значущі для неї і як речі: вона полюбляла гуляти вулицями, тримаючи книжку під пахвою. Книжки були для неї наче елегантна тростина для денді минулого століття. Вони відрізняли її від інших людей.
(Порівняння книжки з елегантною тростиною денді не зовсім доречне. Тростина не лише була ознакою денді, а й робила його сучасним, модним. Завдяки книжці Тереза відрізнялася від інших дівчат, але заразом була й старомодна. Звісно, вона була замолода, щоб це збагнути. Парубійки, які вешталися вулицею з галасливими транзисторними приймачами, здавалися їй телепнями. Вона не помічала, що вони мали сучасний вигляд).
Отож чоловік, що гукнув її, водночас був і незнайомець, і член таємного братства. Розмовляв він галантно, і Тереза відчула, що душа проривається на поверхню всіма жилами, всіма капілярами і всіма порами, щоб він її побачив.
9
Коли Томаш повернувся з Цюриха до Праги, йому було недобре від думки про те, що їхня зустріч із Терезою — результат шести неправдоподібних випадковостей.
Та, як подумати, хіба не стає якась подія ще важливіша і значущіша, коли вона залежить від великої кількості випадкових обставин?
Тільки випадок можна витлумачити як послання. Те, що відбувається з необхідності, очікується й повторюється щодня, — воно німе.
Промовляє лише випадковість. Її намагаються прочитати, як ото циганки читають долю за кавовою гущею, що розпливлася візерунками на дні філіжанки.
Присутність Томаша в ресторанчику стала для Терези цілковитою випадковістю. Він був сам за столом перед розгорнутою книжкою. Звів на неї очі й усміхнувся. «Чарку коньяку!»
Тієї миті по радіо залунала мелодія. Тереза пішла до барної стійки налити коньяку й обернула регулятор звуку, щоб збільшити гучність. Упізнала музику Бетховена. Вона чула її під час турне празького квартету, який побував у їхньому містечку. Тереза (ми знаємо, що їй хотілося більшого) пішла тоді на концерт. Зала була порожня. Тільки вона й аптекар із дружиною. Отож на сцені було четверо музик, а в залі троє слухачів, але музики з чемності не скасували концерт і цілий вечір лише для них грали чотири останні квартети Бетховена.
Потім аптекар запросив музик на вечерю разом із незнайомою слухачкою.
Відтоді Бетховен став для неї символом «фантастичного» світу, світу, до якого вона так прагнула. І тепер, повертаючись від барної стійки з коньяком до Томаша, вона силкувалася вгадати сенс тієї випадковості: як сталося, що цієї самісінької миті, коли вона наливала коньяк незнайомцеві, який їй сподобався, залунав Бетховен?