Одна французка, викладачка лінгвістики, вхопила акторку за руку і сказала (страшенно каліченою англійщиною):
— Тут ідуть лікарі, щоб рятувати смертельно хворих камбоджійців. Це не шоу для кінозірок!
Викладачка лінгвістики стиснула її зап’ястя наче обценьками, і бідолашна кінозірка не могла видертися.
Акторка сказала (пречудовою англійською):
— Що ви оце торочите! Я вже брала участь у сотнях походів! Скрізь потрібні були кінозірки! Це наша робота! Наш моральний обов’язок!
— Лайно, — сказала викладачка лінгвістики (пречудовою французькою).
Американська кінозірка зрозуміла те й облилася сльозами.
— Отак і стійте, — сказав телеоператор і став перед нею навколішки.
Акторка дивилася в об’єктив; її щоками котилися сльози.
19
Викладачка лінгвістики врешті випустила зап’ястя американської кінозірки. Німецький співак із темною бородою і білим прапором вигукував ім’я акторки.
Кінозірка ніколи не чула про того співака, але цієї миті приниження вона була чуйна до будь-яких виявів симпатії, тож підбігла до нього. Поет-співак узяв держак прапора у ліву руку, а правою обняв її за плечі.
Фотографи і телеоператори плигали довкола акторки і співака. Славетний американський фотограф хотів узяти в об’єктив їхні обличчя і прапор, та це нелегко було зробити через довгий держак. Він позадкував на узбіччя і наступив на міну. Гримнув вибух, і його тіло розлетілося на шматки, обіллявши кривавим дощем усю європейську інтелігенцію.
Співак з акторкою так перелякалися, що завмерли на місці. Потім звели очі й глянули на прапор. Він був геть заляпаний кров’ю. Спершу те видовисько ще дужче їх налякало. Потім вони почали поглядати на прапор і врешті усміхнулися. Їх охопили чудернацькі й досі незнані гордощі, адже прапор, що вони тримали в руках, був освячений кров’ю. Вони знову рушили в похід.
20
Кордон пролягав маленькою річечкою, та її годі було побачити за високою стіною заввишки з півтора метра, складеною з мішків із піском, за якою могли ховатися таїландські стрільці. Та стіна уривалася лише в одному місці, там, де через річку був перекинутий міст. Ніхто не повинен був і ногою ступати на той міст. Потойбіч річки зачаїлися вояки з окупаційної в’єтнамської армії, та так, що їх і видно не було. Їхні позиції були добряче замасковані. Втім, не виникало ніякого сумніву, що невидимі в’єтнамці відразу відкриють вогонь, щойно хтось спробує перейти мостом.
Учасники ходи підійшли до стіни і зіп’ялися навшпиньки. Франц припав до шпарини поміж лантухами і спробував щось розгледіти. Але не встиг, бо його відразу ж відіпхнув фотограф, який, либонь, вважав, що має більше право зайняти те місце.
Він обернувся. Семеро фотографів сиділо в густому листі самотнього дерева, скидаючись на зграю тлустих круків, які дивилися на протилежний берег.
Тієї миті перекладач, який стояв на чолі колони, притулив до рота гучномовець і почав кричати кхмерською, звертаючись до того берега: мовляв, тут лікарі, вони вимагають, щоб їх допустили на камбоджійську територію для надання медичних послуг; їхня діяльність не має нічого спільного з політичним втручанням; вони керуються лише турботою про людське життя.
Відповіддю з протилежного берега було цілковите, мовчання. Таке цілковите, що всіх охопив страх. Тільки клацання фотоапаратів лунало у тій тиші, що скидалося на щебетання екзотичних пташок.