— Погляньте на них… — він окреслив рукою коло, що мало охопити стадіон, моріжок і дітей, і додав: — Оце я називаю щастям…
Ті слова були не просто виявом радості від того, що дітлахи біжать, а трава росте, а й того, що він розуміє жінку, яка приїхала з комуністичної країни, де, як певен був той сенатор, трава не росте і діти не бігають.
Але Сабіна тієї миті уявила собі, як сенатор стоїть на трибуні на майдані у Празі. На його обличчі була точнісінько така усмішка, яку очільники комуністичної держави адресували з висоти їхніх трибун так само усміхненим громадянам, які прямували колонами повз ті трибуни.
8
Звідки знав сенатор, що діти означають щастя? Хіба він заглядав у їхні душі? А що як, зникнувши з поля зору, троє з них накинулися на четвертого і заходилися лупцювати його?
У сенатора був лише один аргумент на користь того твердження: його почуття. Коли промовляє серце, розумові не годиться заперечувати. У царстві кічу панує диктатура серця.
Звісно, почуття, що породжують кіч, може поділяти величезна кількість людей. Тим-то кіч не може ґрунтуватися на незвичайній ситуації, він оперує ключовими образами, закарбованими в людській свідомості: невдячна донька, покинутий батько, діти, які біжать моріжком, зрада батьківщини, згадка про перше кохання.
Кіч потроху витискає дві сльози зворушення. Перша сльоза наче каже: так гарно, коли дітки біжать моріжком!
Друга каже: так гарно разом з усім людством розчулюватися дітками, які біжать собі моріжком!
Оця друга сльоза і спричиняється до того, що кіч стає кічем.
Братерство людей на землі можливе тільки на основі кічу.
9
Найліпше знають це політики. Угледівши десь поблизу фотоапарат, вони кидаються до першої-ліпшої дитини, хапають її на руки і цілують у щоку. Кіч — це естетичний ідеал усіх політиків, усіх партій і всіх політичних рухів.
У суспільстві, де співіснує декілька політичних течій і внаслідок цього вплив їхній або ж анулюється, або обмежується, можна ще менш чи більш уникнути інквізиції кічу; індивід може зберегти свою неповторність, а мистець створити несподіваний твір. Але там, де всю владу загарбала єдина політична партія, людина від самого початку опиняється в царстві
З цього погляду, те, що називають ГУЛАГом, можна розглядати як помийницю, куди тоталітарний кіч скидає свої відходи.
10
Перші десять років, що минули від Другої світової війни, були найстрашнішою порою сталінського терору. За якусь дрібницю тоді заарештували Терезиного батька і вигнали з рідної домівки десятирічну дівчинку. Сабіні було натоді двадцять років, вона навчалася в Академії мистецтв. Викладач марксизму пояснював на лекціях славетну тезу соціалістичного мистецтва: радянське суспільство сягнуло такого високого рівня розвитку, що засадничий конфлікт полягає вже не поміж добром і злом, а поміж добрим і ще ліпшим. Лайно (тобто те, що за суттю своєю неприйнятне) може існувати лише «з того боку» (наприклад, в Америці) і лише звідти як чужорідне явище (наприклад, у вигляді шпигунів) може просягати у світ «доброго і ще кращого».
І справді, за тієї жорстокої пори радянські фільми, що заполонили всі глядацькі зали кінотеатрів у комуністичних країнах, були просякнуті винятковою невинністю. Найсерйозніший конфлікт, що міг виникнути поміж двома росіянами, полягав у любовному непорозумінні: він гадав, що вона не кохає його, а вона гадала те саме. Урешті вони обіймаються і плачуть від щастя.
Сьогодні ці фільми зазвичай трактують так: вони змальовували комуністичний ідеал, тоді як дійсність була набагато похмуріша.
Сабіна обурювалася таким трактуванням. Коли вона уявляла собі, що світ радянського кічу міг стати реальністю і вона мусила б жити там, її аж трясло всю. Вона без вагань воліла жити за реального комуністичного режиму, навіть із переслідуваннями і чергами по м’ясо. За дійсного комуністичного режиму можна було жити. А у світі втіленого комуністичного ідеалу, у світі усміхнених телепнів, з якими вона не могла б обмінятися жоднісіньким словом, вона сконала б від жаху за тиждень.