Ось вона знову взяла руку дівчини й почала розглядати.
— Він безтямно закоханий в тебе, — прошепотіла.
— Хто?
— Не знаю! Хтось! Сам гарний, молодий, багатий! Ой, не йди на Купалу…
— Але ж із нами будуть брати і вся рідня! Що там може трапитись? — вигукнула Живя.
— Хіба я знаю? На Купалу бувають великі дива!
Сказавши це, Яруга розв"язала свою сакву й почала щось у ній шукати. Було там безліч вузликів із зіллям, камінцями, насінням та різним корінням. Стара розумілася на хворобах і ліках, заговорювала, відшіптувала, причаровувала й відчаровувала… Однак цього разу шукала не ліки: в неї ще залишився шматок сухого коржа, вона вийняла його, оглянула; хоч він геть припав пилом, взяла з козуба в одної з дівчат сироїжку й почала мовчки їсти.
Дзіва підсунула їй кошик.
Яруга жадібно їла.
— Ходімо з нами до хати, дамо тобі гарячої страви.
— Не можу, — пробурмотіла стара, — ноги болять, а до поля, де будуть горіти вогнища і куди прийдуть мої хлопці, далеко… далеко… Серед білого дня — ще нічого, а от іти вночі і стрітися з вовком, або, ще гірше, з вовкулакою…
Вона похитала головою.
— А на Купалі я неодмінно мушу побувати… Раз на рік молодість до мене повертається… і так її довго чекати доводиться…
Стара почала щось наспівувати і раптом замовкла. Вибравши з козубів усі сироїжки, вона втерла губи і всміхнулась до дівчат:
— Добре ви мене підгодували…
Та от стара почала неспокійно озиратись.
— Когось чую. Хтось чужий тут є!..
Мов звір, почала нюшити повітря й водити довкола очима. І справді, в кількох кроках від них стояв, вийшовши з лісу, закривавлений Зносек. Побачивши його, дівчата з ляку посхоплювались. Яруга тільки глянула, але не рушила з місця.
— Е, — сказала, — нема чого боятися… знайома людина! Десь, мабуть, блукав у лісі і нахромився на гілку: око виколов і голову закривавив.
— Яруго! — гукнув здаля карлик. — Рятуй мене, дай мені зілля!