Сонячний Птах

Вони подивилися один одному у вічі. Ланнон почервонів від гніву, Гай лишався врівноважений і спокійний.

Потім несподівано обличчя Гая різко змінило вираз, і його темні очі зблиснули. Сережки на його щоках затанцювали від стримуваного сміху. Ланнон розтулив рота, щоб гаркнути на нього, відкинути його подарунок і пропозицію дружби. Натомість у його горлі забулькотів сміх і зірвався з розтулених губів. Він сміявся доти, доки сльози потекли йому по щоках, і між нападами сміху він стогнав від болю у м’язах живота.

– Лети для мене, Сонячний Пташе, – пробелькотів він, і Гай упав поруч нього на подушки й затрусився та затремтів від сміху.

– Ричи для мене, Великий Леве Опета! – вигукнув він, і дівчина-рабиня налила повну чашу вина й принесла йому.

Гай великими ковтками випив половину й передав чашу Ланнону. Той осушив її. Кілька цівок вина потекли з кутиків його рота на золоту бороду. Він розбив чашу об кам’яну підлогу, потім ухопив Гая за плечі.

– Ми згаяли багато часу, мій Сонячний Пташе. Надолужмо його. Що ми зробимо насамперед?

– Вип’ємо, – сказав Гай.

– Це добре, – погодився Ланнон. – А потім?

– Влаштуємо полювання, – запропонував Гай, обравши ті види діяльності, які були найдорожчими для царя.

– Полювання! – луною відгукнувся Ланнон. – Покличте моїх майстрів полювання – завтра вранці ми влаштуємо полювання на слона!

– Астарто, мати землі, нехай примножиться твоя краса й затопить мою душу, – мурмотів Гай, граційно розгойдуючись і дивлячись на нічне небо.

Він заточився, але стіна не дала йому впасти на землю, і він продовжив спостереження за астрономічними явищами в небі. Чотири срібні місяці висіли над містом, яке втішалося бенкетуванням. Гай заплющив одне око, й три з чотирьох місяців зникли – розплющив його, і вони знову з’явилися.

– Астарто, спрямуй кроки твого слуги, – попросив Гай, відштовхнувся від стіни й пішов униз вузеньким провулком до гавані.

Він спіткнувся об тіло, яке лежало в темряві, й нахилився, хитаючись, щоб з’ясувати, чи є там знаки життя.

Тіло захрипіло й забурчало, коли він перекинув його на спину, й теплий фруктовий запах вина долетів до Гая. Воно нагадало йому лежачі постаті, які він покинув у банкетній залі, в палаці. Головний там Ланнон, він усміхається уві сні.

– Сьогодні ти в добрій компанії, громадянине Опета, – захихотів Гай і, спотикаючись, подибав униз провулком.

В одному з кутків біля стіни заворушилася чорна тінь. Гай із цікавістю втупився в неї, побачив одне тіло, дві голови, почув уривчасте дихання, палкі зітхання. Рухи були невеличкі, але непомильні. Гай усміхнувся, спіткнувся й мало не впав. Він побачив здивоване дівоче обличчя, яке обернулося до нього з темряви.

– Нехай усе плодоносить, – сказав він їй урочистим голосом і пішов далі.

Коли рушив із місця, ще одна постать вислизнула з темного провулка й пішла слідом за ним. Постать у плащі з каптуром, сплетеному з грубих коричневих ниток, рухалася скрадливо й обережно.

Береги гавані, освітлені багаттями, заполонили гуляки. Червоні відблиски полум’я яскраво відбивалися на тихих і чорних водах озера. Навколо багать танцювали юрми людей, з’єднавшись руками. Деякі жінки зовсім забули про стриманість, були голі до пояса, а вино струменіло по їхніх голих тілах, наче кров.