Високий, голий чоловік досконалої статури стояв на верхніх сходинках, які вели вниз, у зелену воду. Його тіло вкривали м’язи, як тіло тренованого атлета, хоч важкі й опуклі біцепси на плечах та шиї свідчили про досконале володіння мечем. Проте плаский живіт і худі боки мали м’язи лише під шкірою, малопомітні. Смужка золотого волосся збігала вниз від пупа через живіт, щоб вибухнути сонячним мереживом кучерів там, де починалися ноги. Добре сформовані, довгі й акуратні, вони легко утримували царське тіло.
Верховна жриця благословила його й попросила богиню виявити свою ласку до нього. Ланнон спустився сходами й поринув у священну життєдайну воду.
Поки дві молоді послушниці обтирали царю тіло й одягали його у свіжий одяг, Гай Бен-Амон проспівав подячну молитву богині, й, коли вона закінчилася, очі всіх звернулися вгору, дивлячись на дах печери високо над зеленим басейном.
Ланнон вигукнув гучним голосом:
– Астарто, мати місяця й землі, прийми посланця, якого ми тобі посилаємо, і вислухай наше благання прихильно.
Натовп, який зібрався навколо басейну, підняв руки вгору, розкинувши їх знаком сонця, й по сигналу тіло жертви полетіло вниз із плити, що нависала над отвором у стелі грота. Зойк приреченої душі пролунав дуже коротко в печері, відлунюючи від її стін, аж поки тіло вдарилося об воду, і вага ланцюгів, якими воно було обмотане, вмить затягла його в зелені глибини.
Ланнон відвернувся від басейну і пройшов між рядами жриць до входу у святилище. Зала, в якій проголошувалися пророцтва, була лише трохи більшою, аніж вітальня в домі багатого чоловіка. Лампи там горіли рівномірним світлом з неприродним зеленим відтінком, і запах спалюваних трав був тяжким і задушливим. Простір за троном пророчиці, від стелі до нерівної підлоги, затуляли штори.
Пророчиця сиділа на троні, маленька постать, цілком обгорнута білою мантією, обличчя сховане в тінях каптура.
Ланнон зупинився в центрі зали й, перш ніж він заговорити, на мить відзначив собі ті незручності, які ставили того, хто прийшов до оракула, в таке невигідне становище. Босий, мокрий після купання в басейні, позбавлений зброї й прикрас, вбраний у дивний одяг і змушений дивитися вгору на постать, яка сиділа на троні, тоді як він дихав злегка наркотизованим повітрям – він не міг не втратити рівновагу. Ланнон відчував, як у ньому закипає гнів, і його голос пролунав різко й грубо, коли він проголосив формальне привітання й поставив перше запитання.
Гай дивився на нього зі своєї схованки за шторою. Він тішився близькою фізичною присутністю свого друга, пригадуючи особливості його поведінки й тон його голосу, дивлячись на знайоме обличчя, що його він так любив, з усмішкою спостерігаючи сподівану зміну виразу, раптовий спалах гніву в голубих очах, потім посилення цікавості, усмішка, коли він почув добру пораду.
Таніт говорила тим самим співучим тоном, який застосовував Гай, шукаючи відповіді в тому розмаїтті варіантів, що ним озброїв її Гай.
Коли Ланнон закінчив свої запитання й хотів покинути залу, голос Таніт зупинив його.
– Це ще не все.
Ланнон обернувся з подивом, бо не звик до непроханих – і неоплачених – порад від оракула. Але Таніт заговорила:
– Лев мав вірного шакала, який попереджав його про наближення мисливця, але прогнав шакала геть.
– Сонце мало птаха, який переносив пожертви у височінь, але воно відвернуло своє обличчя від птаха.
– Рука мала сокиру, що її захищала, але вона відкинула сокиру геть.
– О, гордий леве! О, невірне сонце! О, нерозумна рука!
Сидячи за шторою, Гай чув, як дихає цар. Ці фрази здавалися дуже розумними, коли він їх складав, але тепер, промовлені в порожній кам’яній залі, вони шокували навіть його.
Бліді очі Ланнона, здавалося, застигли, коли він замислився над цією загадкою, але загадка виявилася не дуже складною, і, коли до нього дійшов її сенс, його очі прояснилися й заграли сапфіровим сяйвом, а кров прилила до обличчя й шиї.
ebooksa