– Святий Ваале, та ми стали сентиментальними, як дівчата. Може, це старість, як ти думаєш, Гаю? – Він вилив решки вина з чаші через плече, надавши своєму жесту якоїсь дивної урочистості й уникаючи погляду Гая. – У цьому озері ще є риба, і ми маємо ще годину або дві світлого дня. Скористаймося ними.
Коли споночіло, вони повернулися туди, де над самим пляжем стояла їхня стара хатина, занедбана й покинута під стрункими пальмами з листям кольору слонової кістки. Коли Гай проштовхав скіф навколо зарослого очеретом берега острова, вони побачили, що в затоці стоїть на якорі галера. На її щоглі висів штандарт дому Барка, а на кормі й носі світилися лампи. Відблиски вогнів танцювали на чорній воді, й звуки голосів виразно долинали до них.
Гай зупинив скіф і наліг на жердину, й вони мовчки подивилися на довгий корабель. Тоді Ланнон заговорив:
– Світ знайшов нас, Гаю. – У тоні його голосу звучали втома й смирення. – Привітай їх від мого імені.
Лампа, яка звисала на ланцюжку зі стелі каюти на кормі, освітлювала їхні обличчя якимсь неприродним світлом, виразно виокремлюючи щоки й носи, але залишаючи в темному затінку очі. Їхні обличчя були похмурими, коли вони зібралися навколо стола й слухали повідомлення посланця із півночі. Хоч він був молодий, прапорщик на першому році військової служби, проте завдяки високому походженню він зумів викласти свій рапорт дуже чітко й виразно.
Він описав ознаки тривожної ситуації, що з’явилися на північному кордоні протягом останніх тижнів, невеличкі інциденти, пересування чималих кількостей людей, побачені з відстані, дим і вогнища таборів, розбитих на великих територіях. Шпигуни повідомляли про дивні чутки, про нового бога з лапами орла й пазурами лева, який поведе племена в країну трави й води. Розвідники спостерігають появу багатьох кораблів дравів на східних околицях великої річки, їхнє незвичне пересування і повідомляють про балачки, про таємні зустрічі, які відбуваються невідомо між ким.
Наростало відчуття неспокою, якогось незвичайного збудження, люди базікають, і їх опановує тривога, вони відчувають тиск і напругу, наближення якихось невідомих подій. Над головою згущуються штормові хмари й уже спалахують перші блискавки, таємничі знаки вказують на щось невідоме.
Ланнон злегка спохмурнів, але слухав спокійно, спершись підборіддям на кулак, через що його очі перебували в тіні.
– Мій командир просив мене сказати вам, що він боїться, аби ви не подумали, що все це фантазії, на які не варто звертати увагу.
– Ні, я так не подумаю, – сказав Ланнон, відкинувши побоювання хлопця, що його рапорт не буде сприйнятий серйозно. – Я надто добре знаю старого Мармона. Він ніколи не прийме дощового черв’яка за змію.
– Це ще не все, – сказав хлопець і поклав на стіл шкіряну торбину.
Він розв’язав ремінець і витрусив на стіл кілька металевих предметів.
– Один із річкових патрулів перехопив загін поган, які намагалися переправитися через річку вночі. У кожного з них був такий предмет.
Ланнон підняв один із важких наконечників списа й став роздивлятися його з цікавістю. Форма й обробіток були дуже прикметні, й він подивився на Гая.
– Ну що ти скажеш? – запитав він, і його власна думка підтвердилася, коли Гай відповів:
– Драви. Немає жодного сумніву.
– Зброя дравів у руках поган?
– Можливо, вони взяли їх у мертвих дравів або вкрали.
– Можливо, – кивнув головою Ланнон. Він помовчав трохи довше, а тоді поглянув на молодого офіцера. – Ти добре виконав своє доручення, – сказав він, і юнак зашарівся від утіхи. Далі Ланнон обернувся до Габбакука Лала. – Ти доставиш нас до наступного вечора в Опет?
Адмірал усміхнувся й кивнув головою.
ebooksa