Сонячний Птах

– У домі, – відповів Гай, вичесуючи фрукти з бороди й витираючи плями вина з туніки.

– Що вона робить?

– Плаче, – сказав Гай.

– Іди до неї, – розпорядилася Айна.

– А якщо вона нападе на мене знову? – нервово запитав Гай.

– Відшмагай її, – порадила йому Айна. – А потім поцілуй.

І вона усміхнулася до нього беззубою, але глибоко обізнаною усмішкою.

– Прости мене, святий отче, – прошепотіла Таніт, і її теплі й мокрі сльози закапали на шию Гая. – Я поводилася по-дитячому, я знаю, але кожна хвилина без тебе для мене – шматок утраченого життя.

Гай тримав її в обіймах, гладячи їй волосся, заспокоюючи її, і його груди стискалися й роздималися силою його кохання до неї. Він сам був близький до сліз, слухаючи її голос.

– Чи не міг би ти цього разу взяти мене із собою? – звернулася вона до нього зі своїм останнім благанням. – Будь ласка, святий отче. Будь ласка, моє кохання.

Відповідь Гая була шаноблива, але тверда.

– Ні. Мої пересування будуть швидкими й небезпечними, а ти вже на третьому місяці.

Вона нарешті змирилася. Сіла на кушетку й витерла очі від сліз. Її усмішка була лише трохи кривою, коли вона запитала:

– Чи не розповів би ти мені знову про те, які приготування ти зробив до народження нашої дитини?

Вона сіла біля нього, м’яка й тепла, її бліда шкіра світилася над невеличкою опуклістю її живота, а нова вага її грудей виблискувала у світлі лампи. Вона дивилася на нього уважним поглядом, вона слухала його, кивала головою, усміхалася й радісно скрикувала, коли Гай розповідав їй, як усе буде, – про матір-годувальницю, яку він знайшов для їхньої дитини в чистому повітрі пагорбів, в одному з маєтків провінції Зенґ. Він розповідав їй, як малюк ростиме здоровим і сильним, як вони навідуватимуть його там.

– Його? – грайливо запитала Таніт. – Не його, мій володарю, а її!

– Ні, таки його! – не погодився з нею Гай, і вони засміялися.

Але під сміхом Таніт ховався смуток. Адже буде зовсім не так. Вона не могла цього бачити, не могла зловити їхнє щастя, не могла ані почути сміх дитини, ані відчути тепло маленького тіла, що притискається до неї.

На мить темна завіса часу відкрилася, і, як іноді траплялося, вона мигцем побачила майбутнє, побачила темні форми, чоловіків і речі, які вселили їй жах.

Вона пригорнулася до Гая і слухала його голос. Він наповнював її спокоєм і силою, й нарешті вона тихо запитала: