Сонячний Птах

Сестра Гака опустилася на стілець і подивилася на Таніт. Тепер вона матиме досить часу, вона може використати цілий день, якщо захоче. Вона щиро втішалася.

Таніт стояла випростана лише завдяки зусиллям волі, бо її почуття пливли на хвилях і струменях болю. Відчуття свинцевої ваги в ногах і внизу живота прикувало її до підлоги, й вона майже не розуміла запитань, якими вони обсипали її. Сестра Гака домагалася від неї, чого вона наговорила царю, чим розлютила його; вона намагалася переконати всіх, що Таніт поставила сестринство в небезпечне становище, налаштувавши проти них царя. Вона знову й знову поверталася до запитання:

– Що ти йому сказала?

– Я не пам’ятаю, сестро. Я не спроможна пригадати, – прошепотіла Таніт.

– Ти хочеш переконати нас, що слова, які призвели до таких страхітливих наслідків, можна легко забути. Ну ж бо, дитино, пригадай, якими вони були?

– То були не мої слова.

– Чиї ж тоді? – Сестра Гака нахилилася вперед, її обличчя злилося з плямами коричневого висипу, а сиві пасма заблищали в її темному волоссі. – Чиї ж слова ти промовляла, як не свої власні? Слова богині?

– Я не знаю, – видихнула Таніт і хапнула ротом повітря, коли перший спазм агонії схопив її внизу живота.

– То ти повторюєш слова богині? – запитала сестра Гака хрипким голосом, чорна й жорстока, як хижий птах.

Шуліка, який зловив горобця.

– О, будь ласка, – прошепотіла Таніт, повільно нахиляючись і тримаючи обидві долоні притиснутими до живота. – О, будь ласка, не завдавайте мені болю. О, як у мене болить живіт!

Три жриці дивилися на неї, коли побачили струмінь крові, який намочив спідницю туніки Таніт і забризкав темно-червоними плямами плити підлоги між її ногами. З якоюсь повільною грацією Таніт перегнулася надвоє і впала вперед. Вона лежала на боку, підтягнувши коліна до підборіддя, й тихо стогнала.

Сестра Гака швидко підступила до Таніт і нахилилася над нею, задерши їй спідницю, з суто лесбіянською цікавістю заглянувши їй між ноги, і брутально розтулила їй коліна.

Вона всміхалася, коли випросталася, й подивилася на двох інших верховних жриць.

– Ось де гріх, превелебна мати. Ось доказ злочину. – Вона подивилася на скоцюрблене тіло в себе під ногами. – Блюзнірство! – хрипким голосом вигукнула вона. – Блюзнірство! Злочин проти богині!

– Я не стану відповідати, – лагідно сказала Таніт. Синці трохи зблякли і припухлість стала меншою, але під одним її оком досі залишалася пляма кольору сливи, а губа була розбита, і її перетинав кривавий шрам. Вона лежала в ліжку протягом десятьох днів, але все ще була слабкою. – Я не хочу заплямити словами чоловіка, дорогого для мене. Я не назву вам його імені.

– Дитино, ти знаєш, що це смертний гріх. Ідеться про твоє життя, – сказала превелебна мати.

– Ви вже забрали від мене одне життя. Тож забирайте й решту. – Таніт прямо подивилася в обличчя сестри Гака, а від неї перевела погляд на Ланнона Гікануса, який стояв біля вікна. – Ти вже вирішив убити мене. Хоч би що я сказала, це не змінить твого наміру. Тому я збережу в таємниці ім’я батька моєї дитини. Я не дозволю, щоб ти використав це й проти нього.

– Ти дурна й затята, – сказала сестра Гака. – Ми все одно про все довідаємося, рано чи пізно.

– Чому це так важливо? – запитала Таніт. – Уся проблема в тому, що я стою між тобою і твоїми амбіціями. – Таніт подивилася прямим поглядом на сестру Гаку й побачила, що її слова проникли крізь темно-рожеву засмагу посічених віспою щік жриці. Таніт усміхнулася й обернулася до Ланнона. – Для тебе важливо лиш те, що я стала джерелом пророцтва. Ти намагаєшся його зруйнувати. Ти намагаєшся примусити богів скасувати свій вирок тобі. Але твої зусилля марні, Ланноне Гіканус. Вітри долі вже віють, собаки фатуму вже вийшли на полювання.