Ґлорія Cкотт

— Даруйте, — м’яко видихнув Голмс, — але я випадково почув, яке запитання ви задали цьому продавцю. Гадаю, що можу бути вам корисний.

— Ви? Хто ви такий? І звідки змогли дізнатися, що мені треба?

— Моє ім’я Шерлок Голмс. Мій фах — знати те, чого не знають інші.

— Але про те, що мені потрібно, ви нічого знати не можете.

— Прошу вибачити, але я знаю все. Ви намагаєтеся розшукати сліди гусок, проданих місіс Окшот із Брикстон-роуд гендляреві на ім’я Брекинридж, які він продав містеру Віндіґету, власнику «Альфи», а той, своєю чергою, своєму «гусячому клубу», членом якого є Генрі Бейкер.

— О, сер, ви якраз той самий чоловік, із яким я жадав би зустрітися! — вигукнув чоловічок, простягаючи тремтячі руки. — Я просто не можу висловити вам, наскільки це все важливо для мене!

Шерлок Голмс зупинив візника, котрий проїжджав повз них.

— У такому разі краще поговорити в затишній кімнаті, аніж тут, на вітряній ринковій площі, — запросив він. — Але перш ніж ми вирушимо в дорогу, скажіть, будь ласка, кому я маю задоволення надавати посилену допомогу?

Чоловічок на мить завагався.

— Мене звати Джон Робінсон, — сказав він, відводячи погляд.

— Ні, ні, ваше справжнє ім’я? — ласкаво наполягав Голмс. — Завжди набагато зручніше діяти під власним ім’ям.

Бліді щоки незнайомця запашіли рум’янцем.

— У такому разі, — сказав він, — моє справжнє ім’я Джеймс Райдер.

— Оце правильно. Ви служите в готелі «Космополітен». Сідайте, будь ласка, у кеб, і незабаром я розповім вам усе, що забажаєте дізнатися.

Маленький чоловічок не рушив із місця. Він позирав то на одного, то на другого з нас, і в його очах надія змінювалася переляком. Було видно, що він не знав, чекає його біда, чи велике щастя. Нарешті він таки сів до екіпажа, і за півгодини ми вже були у вітальні на Бейкер-стрит.

Дорогою ніхто не промовив ні слова. Але наш супутник так голосно дихав, так міцно стискав і розтискав долоні, що й без слів було ясно, в якому нервовому збудженні він перебував під час їзди.

— Ну, ось ми й вдома! — весело зауважив Голмс. — Що може бути кращим за розпалений камін у таку негоду! Ви, здається, змерзли, містере Райдер. Сідайте, будь ласка, у плетене крісло. Я тільки одягну домашні капці, і ми відразу займемося вашою справою. Ну, ось! Хочете знати, що сталося з тими гусьми?

— Так, сер.

— Мабуть, точніше, із тією гускою? Мені здається, вас цікавила лише одна з них — біла, з чорною смужкою на хвостику...

Райдер аж затріпотів від хвилювання.