— Ви ніколи не чули від мене про Віктора Тревора? — спитав Шерлок Голмс. — Він був моїм єдиним товаришем упродовж двох років, які я провів у коледжі. Я не був товариським, Ватсоне, годинами сидів наодинці у своїй кімнаті, міркуючи над усім, що помічав і чув навколо. Саме тоді я й почав створювати свій метод. Тому й не зближувався в коледжі зі своїми однолітками. Не такий уже я шанувальник спорту, якщо не брати до уваги бокс і фехтування, словом, займався зовсім не тим, чим мої одногрупники, тому спільного в нас було обмаль. Тревор був єдиним моїм приятелем, та й потоваришували ми випадково, завдяки його тер’єру, який одного ранку вчепився мені в гомілку, коли я йшов до церкви. Початок дружби банальний, зате ефективний. Я пролежав десять днів, і Тревор щодня приходив, аби дізнатися про стан мого здоров’я. Спочатку наша бесіда тривала не більше хвилини, потім Тревор почав засиджуватися, і до кінця семестру ми з ним уже були нерозлучні. Щирий і мужній, життєрадісний та енергійний, Тревор був повною моєю протилежністю, і все ж у нас було багато спільного. Коли ж я дізнався, що в нього, як і в мене, немає друзів, ми ще більше зблизилися.
Врешті-решт він запропонував мені провести канікули в маєтку його батька в Доніторпі, у Норфолку, і я вирішив скористатися його гостинністю впродовж цього місяця...
У старого Тревора, чоловіка, мабуть, заможного та поважного, був цілий маєток. Доніторп — це селище на північ від Лагмера, неподалік від Броудза. Цегляний будинок Тревора, великий, старомодний, стояв на дубових палях. У тих місцях можна було чудово полювати на качок і рибалити. У Тревора була невелика, але зі смаком підібрана бібліотека. Як я збагнув, її купили в колишнього власника разом із будинком. Крім цього, старий Тревор мав пристойного кухаря, тому лише занадто вибаглива людина не провела б там приємно час.
Тревор давно овдовів. Крім мого товариша, дітей він не мав. Я чув, що в нього була ще й донька, але вона померла від дифтерії в Бірмінґемі, де гостювала. Старий мировий суддя мене зацікавив. Чоловік він був малоосвічений, але з гострим розумом і дужий фізично. Навряд чи він читав книжки, зате багато мандрував, чимало бачив і все запам’ятовував. На вигляд це був кремезний чоловік із сивим волоссям, зі засмаглим, обвітреним обличчям і блакитними очима. Погляд цих очей здавався колючим, майже лютим, і все ж в окрузі чоловік мав репутацію людини доброї та щедрої, а ще був добре відомий як не надто строгий суддя.
Якось невдовзі після мого приїзду ми сиділи й попивали портвейн по обіді. Молодий Тревор згадав про мою спостережливість та мій метод дедукції, який мені вже вдалося оформити в систему, хоча тоді я ще достеменно не уявляв, як він мені знадобиться в майбутньому. Старий, можливо, вважав, що його син перебільшує моє мистецтво.
«Випробуйте свій метод на мені, містере Голмс, — зі сміхом сказав він, перебуваючи того дня в чудовому гуморі, — я прекрасний об’єкт для висновків».
«Боюся, що про вас небагато зможу розповісти, — зізнався я. — Можу лише припустити, що весь останній рік ви когось боялися».
Сміх завмер на вустах старого, і він витріщився на мене з неймовірним здивуванням.
«Авжеж, це правда, — підтвердив він і звернувся до сина: — Знаєш, Вікторе, коли ми розігнали зграю браконьєрів, вони присягнулися, що заріжуть нас. І вони справді напали на сера Едварда Голлі. З того часу я весь час насторожі, хоча, як ти знаєш, я не з лякливих».
«У вас дуже гарна палиця, — продовжував я. — За написом я визначив, що вона у вас не більше року. Але вам довелося просвердлити отвір у голівці та залити туди розплавленого свинцю, щоб перетворити ціпок у грізну зброю. Якщо б вам не було потреби боятися, ви б не вдавалися до таких заходів».
«Що ще?» — всміхнувся старий Тревор.
«Замолоду ви часто билися».
«І це правда. А це як ви дізналися? За носом, який у мене дивиться набік?»
«Ні, — відповів я, — за формою вух, вони у вас притиснуті до голови. Такі вуха бувають у людей, котрі займаються боксом».
«Є ще щось?»
«Ви часто копали землю — про це свідчать мозолі».
«Усе, що маю, я заробив на золотих копальнях».
«Ви були в Новій Зеландії».
«Знову вгадали».
«І в Японії».
ebooksa