«У тому-то й річ... Сідайте, любий, поспілкуємося... Пам’ятаєте того індивіда, котрий з’явився до нас напередодні вашого від’їзду?»
«Дуже добре пам’ятаю».
«Знаєте, кого ми впустили в будинок?»
«І гадки не маю».
«Це був справжній диявол, Голмсе!» — вигукнув мій товариш.
Я з подивом витріщився на нього.
«Атож, це був сам нечистий. З того часу в нас не було жодної спокійної години — жоднісінької! З того вечора батько не підіймав голови, життя його було розбите, врешті-решт серце не витримало — і все через того клятого Гадсона!»
«Як же Гадсон цього досягнув?»
«Ах, я би багато віддав, аби це з’ясувати! Мій батько — добрий, щирий, чуйний старий! Як він міг потрапити до лап цього головоріза? Я такий радий, що ви приїхали, Голмсе! Вірю у вашу розсудливість та обережність і знаю, що ви мені дасте найрозумнішу пораду».
Ми мчали гладкою, білою сільською дорогою. Перед нами відкривався краєвид на Броудз, освітлений червоними променями призахідного сонця. Будинок стояв на відкритому місці; ліворуч від гайочку ще здалеку можна було розгледіти високі труби та флагшток.
«Батько узяв до себе цього чоловіка на посаду садівника, — продовжував мій товариш, — але Гадсону цього було замало, і батько зробив його дворецьким. Можна було подумати, що це його власний будинок: він тинявся всіма покоями й робив, що хотів. Служниці скаржилися на його брутальні витівки та мерзенні слова. Батько, щоб винагородити їх, збільшив платню. Цей чолов’яга брав найкращу рушницю батька, хапав човен і вирушав на лови. З його обличчя не сходила глузлива, злісна та нахабна посмішка, тому, якби ми з ним були однолітками, я б уже разів із двадцять збив його з ніг. Скажу, поклавши руку на серце, Голмсе: весь цей час я мав стримуватися, а тепер кажу собі: я бовдур і телепень, навіщо стільки терпів?.. Ну, а все ставало гіршим і гіршим. Цей негідник Гадсон усе більше нахабнів, і нарешті на один його вибрик щодо батька я схопив його за плечі й вигнав із кімнати. Він пішов повільно, із мертвенно-блідим обличчям, злі очі демонстрували загрозу виразніше, ніж її міг би висловити його язик. Не знаю, що сталося між моїм бідним татусем і цим чолов’ягою, але наступного дня батько прийшов до мене й попросив вибачитися перед Гадсоном. Ви, звісно, здогадуєтеся, що я відмовився й спитав батька, як він міг дати цьому негідникові таку владу, що Гадсон насмілюється усіма командувати в будинку.
«Ах, мій хлопчику! — вигукнув батько. — Тобі добре казати, бо ти не знаєш, в якому я становищі. Але ти дізнаєшся все. Відчуваю, що довідаєшся, а там хай буде що буде! Ти не повіриш, якщо тобі скажуть щось погане про твого бідного старого татка, чи не так, мій хлопчику?»
Батько був дуже засмучений. Він замкнувся у своєму кабінеті на цілий день. Крізь вікно мені було видно, що він писав. Вечір, здавалося, приніс нам велике полегшення, оскільки Гадсон повідомив, що має намір покинути нас. Він увійшов до їдальні, де ми з батьком сиділи по обіді, й оголосив про своє рішення з такою нахабною інтонацією, якою говорять люди напідпитку.
«Мені Норфолк набрид, — зронив він, — тому вирушаю до містера Беддоуза в Гемпширі. Сподіваюся, він буде так само радий мене бачити, як і ви».
«Маю надію, що ви не згадуватимете нас лихим словом?» — докинув мій батечко лагідно, від чого в мене аж кров закипіла в жилах.
«Зі мною тут кепсько обійшлися», — зазначив він і похмуро зиркнув у мій бік.
«Вікторе! Ти не вважаєш, що повівся з цим гідним чоловіком занадто свавільно?» — обернувся до мене батько.
«Навпаки! Я вважаю, що до нього ми обоє проявили незвичайне терпіння», — відрубав я.
«То он як ви думаєте? — загарчав Гадсон. — Гаразд, друже, ми ще побачимося!»
Згорбившись, він вийшов із кімнати, а через півгодини поїхав, залишивши мого батька в найжалюгіднішому стані. Ночами я чув кроки в його кімнаті. Я був упевнений, що катастрофа ось-ось вибухне.
ebooksa