«Правильно».
«Ви були пов’язані з людиною, ініціали котрої Д. А., але потім спробували забути про неї».
Містер Тревор повільно звівся, спрямувавши на мене уважний, дивний і дикий погляд своїх великих блакитних очей і раптом упав, втративши свідомість — прямо на скатертину, на якій була розкидана шкаралупа від горіхів. Можете собі уявити, Ватсоне, як ми обоє, його син і я, були вражені. Непритомність тривала недовго. Ми розстібнули містерові Тревору комір і побризкали йому обличчя водою. Містер Тревор зітхнув і підняв голову.
«Ах, хлопчики! — силкуючись усміхнутися, зронив він. — Сподіваюся, я вас не налякав? З вигляду я людина міцна, та серце в мене слабке, і воно мене іноді підводить. Не знаю, як вам це вдається, містере Голмс, але, мені здається, що всі детективи порівняно з вами — немовлята. Це — ваше покликання, можете повірити людині, котра дещо бачила в цьому житті».
І, знаєте, Ватсоне, саме ця перебільшена оцінка моїх здібностей навела мене на думку, що це могло б стати моїм фахом, але до того дня це було лише захоплення, не більше. Втім, тоді я не міг думати ні про що, окрім раптової втрати свідомості мого господаря.
«Сподіваюся, я нічого не бовкнув такого, що завдало вам болю?» — поцікавився я.
«Ви торкнулися хворого місця. Дозвольте задати вам запитання: як ви все дізнаєтеся, і що змогли зрозуміти?»
Задав він це запитання у напівжартівливий манері, але в глибині його очей, як і раніше, зачаївся страх.
«Усе дуже просто пояснити, — відповів я. — Коли ви засукали рукав, щоб затягти рибу до човна, я помітив у вас на згині ліктя літери Д. А. Вони все ще виднілися, хоча й розмазані, навколо них на шкірі розпливлася пляма, вочевидь, їх намагалися знищити. Ще мені стало цілком зрозуміло, що ці ініціали мали колись для вас велике значення, але згодом ви забажали позбутися їх».
«Яка спостережливість! — із полегшенням вигукнув містер Тревор. — Усе так, як ви кажете. Але годі про це. Найгірші з усіх привидів — це примари наших колишніх коханих. Ходімо покурити в більярдній».
З цього дня до привітності, яку незмінно проявляв щодо мене містер Тревор, додалася ще й підозрілість. Навіть його син звернув увагу на це.
«Загнали ви мого батька в глухий кут, — зазначив мій товариш. — Він усе ще не може збагнути, що ви знаєте, а що ні».
Містер Тревор не давав взнаки, але це, мабуть, засіло у нього в голові, і він часто крадькома на мене поглядав.
Нарешті я переконався, що нервую його й що мені краще поїхати геть.
Напередодні мого від’їзду стався випадок, який довів усю правдивість моїх спостережень. Ми утрьох розляглися на шезлонгах, розставлених перед будинком на галявині, грілися на сонечку та захоплювалися краєвидом на Броудз, аж раптом з’явилася служниця та повідомила, що якийсь чоловік хоче бачити містера Тревора.
«Хто він такий?» — поцікавився господар.
«Він не назвався».
«Що йому треба?»
«Запевняє, що ви його знаєте й що мусить із вами переговорити».
«Приведіть його сюди».
ebooksa