Зварич ледве міг спинитися у розгоні. Заїхав у рів і станув.
— Український січовий стрілець Петро Зварич! — вимовив голосно і помалу.
— Kto? кtо? — запитався вояк і підійшов ближче.
— Со раn za jeden? — сказав, придивляючись до Зварича.
— Я ж вам казав! Український січовий стрілець! — відповів Зварич, думаючи, що це вповні вистане для сторожі.
— Со mi tam jakiś striłeć! — махнув легковажно головою. — Pan vygląda podejrzanie! Ano, ze mną do komendanta!
І, не чекаючи на відповідь, уставився три кроки за Зваричем. Зварич мав уже в тому напрямі практику і знав, що не поможе тут ніякий торг чи вияснення. Без слова пішов наперед і за хвилю опинився в першій хаті, де спочивав «пан комендант».
Вояк розбудив команданта і здав йому звіт, причім Зварич вийшов такою підозрілою особою, що навіть не було мови щодо його випущення. В незвичайну пору гнався від границі ровером і не дуже хотів спинятися на святе слово «гальт!»
Командант схопився з ліжка як опарений і витріщився на Зварича.
— Со pan za jeden?
— Я воєнний доброволець, Петро Зварич, з Бужан!
— Ма pan dokumenty?
Зварич показав стрілецьку легітимацію. Командант довго оглядав її, аж до вікна підійшов, щоб відчитати. Врешті звернув Зваричеві.
— Ма pan szczęście, że ja umiem po rusku czytać. Możesz pan iść.[9]
Зварич швидко вийшов з хати і сів на ровер. Саме рушив, як на порозі з’явився вояк, який його придержав перед тим. Зварича аж кортіло показати йому язик, але здержався і тільки посміхнувся глумливо.
— Со się śmiejesz? — заревів вояк. — Stój! Ani kroku dalej![10]
Але Зварич не ждав. Цілою силою натиснув педалі і вмлівіч сховався за закрутом.
— Прокляті згінники! — закляв голосно. — Знаю їх усіх, з Білого Каменя!
Другий кінець села минув вихром, бо боявся, що, може, і тут є сторожа. Але не було нікого, і образа австрійського військового достойника лишилась непокараною.
Виїхав у чисте поле і відітхнув з полегшею. До Бужан нема вже ніякого села, то й сторожі ніде не буде, а в самих Бужанах хоч би й була, там вона йому нічого не зробить. Недавно пережита пригода не зробила на нім ніякого враження. Адже кілька днів тому ще не такого зазнав. Тоді не мав ніякого документа, крім індексу, і був собі звичайним бідним «цивілем». Нині вже не те. Він військовий, і не можна з ним так поступати, як з дурним Якимцем…
ebooksa