— Ні, бо не знаємо як.
Сотенний командант нагнувся і відчинив замок.
— Тепер засадіть набій, замкніть назад і відведіть курок… Стріляти аж на команду! — і побіг дальше справджувати виконання наказу.
Зварич зі своїм сусідом набили з тяжкою бідою кріси і прилягли ще більш до землі. Тупіт зблизився вже на таку віддаль, що чути було докладно цокання підків до каміння.
— Halt! Wer da?![7] — скричав хтось на гостинці, а вигук цей врізався як ніж у нічну глушу. Зварич задержав віддих, надслухуючи… Тупіт коней спинився, і якийсь перестрашений голос викрикнув:
— Та то ми… Панські коні ведемо з фільварку.
З розстрільної війнуло полегшею. Хтось навіть підвівся, бо Зварич на тлі трохи яснішого неба побачив сильветку.
Нараз: гри-и-им!! — роздався вистріл, а гук хвилею покотився по полі.
— Nicht schiesse-e-e-n![8] —скрикнув хтось від дороги, певно австрійський старшина.
Повз Зварича перебіг сотенний.
— Хто стрілив? — питався по дорозі.
— То десь направо! — відповів Зварич.
На дорозі чути було, як командант Сроковський розмовляв з людьми, які приїхали. Щось питався, а вони відповідали.
— Ні, нікого!.. Та де!.. Я не бачив!..
Поодинокі слова долітали до Зварича, і він з них виміркував, що розмова йде про москалів. З цих уривків можна було зрозуміти, що москалів не було тут, а врешті, як могли б люди провадити коні, коли б москалі були близько Золочева. Здогади його показались правдивими. Не минуло й п’ять хвилин, як вийшов наказ:
— Збірка на дорозі!
За хвилю вже сотня марширувала в сторону міста. Та як же інакше виглядала вона тепер… Хлопцям від балачок губи не замикалися. Кожний щось мав цікавого оповісти, кожний зазнав якоїсь пригоди. Весело було на душі. Небезпека минула щасливо, а з другої сторони: робили розстрільну проти правдивого ворога і мали боронити місто. Щоправда, впав один стріл і то нехотячи, але могло тих стрілів упасти більше і на ворога… До того радувало всіх і те, що тепер були озброєні, як правдиве військо. Хоч зброя їх — старосвітські кріси, а замість ременя теліпалось кусень шлеї, але добре й те.
Та радість із-за посідання зброї не тривала довго. Сотня замарширувала знову на подвір’я казарми, і там казали віддати назад до магазину кріси та набої. Стрільці знову вийшли безоружними і були лихі, що не могли завтра похвалитися ще й крісами перед другою сотнею. Бо що нічною виправою викличуть заздрість — не було сумніву.
Зварич пішов порожніми вулицями додому. Сумно якось виглядало нині місто. Навіть каварні були позамикані. Здається, фальшива тривога, що козаки перед містом, нагнала страху навіть таким нейтральним людям, як каварники. Саме як скручував на Підвійтя, з бічної вулиці викотився проти нього якийсь обоз.
Зварич пристанув.
ebooksa