Хрестоносці

—Я заприсягнувся помститись їм... І богу заприсягнувся, що коли він допоможе мені доконати помсти, то віддам йому єдину дочку. Через те я і не погоджувався на твій шлюб з нею. А тепер не знаю: чи то була його воля, чи ви тим вчинком накликали на себе його гнів.

Ні,— сказав Збишко. — Я вже казав вам, що коли б ми й не вінчались, то псявіри однак її викрали б. Бог зглянувся над вашим бажанням, а Дануську подарував мені, бо без його волі у нас нічого б не вийшло.

Кожен гріх — проти волі божої.

Гріх, але не таїнство. Таїнство — це боже діло.

Значить, нічого не вдієш.

І слава богу, що нічого! Отож не нарікайте, бо ніхто вам проти цих розбишак так не поможе, як я поможу. Побачите! За Дануську ми їм своїм чином заплатимо, але якщо живий хоч один з тих, що вашу небіжчицю мордували, віддайте його мені й побачите!

Але Юранд похитав головою.

—Ні,— відповів він похмуро,—з тих жодного живого вже нема...

Якийсь час було чути лише пирхання коней та приглушений звук копит на в"їждженій дорозі.

Якось уночі,— вів далі Юранд,—я почув голос, що виходив ніби з стіни і казав мені: «Досить помсти!» Але я не послухав, бо то не був голос моєї покійної дружини.

А що то міг бути за голос? — занепокоєно спитав Збишко.

Не знаю. В Спихові часто щось у стінах говорить, а часом стогне, бо багато їх на цепах у підземеллі померло.

А що вам ксьондз казав?

Ксьондз посвятив замок і теж сказав, щоб я припинив помсту, але цього не могло бути. Я їм залив багато сала за шкуру, і вони пізніше самі почали метатися. Робили засідки й викликали на бій... Так було й тепер. Майнегер і де Бергов перші мене викликали.

Ви брали коли-небудь викуп?

Ніколи. З тих, кого я захопив, перший де Бергов вийде живим.

Розмова обірвалась, бо вони звернули з широкого шляху на вужчу дорогу, яка крутилася і місцями входила в лісові просіки, засипані сніговими заметами, через які трудно було перебратись. Весною або влітку під час дощів ця дорога була майже непроїжджа.

Це ми вже під"їжджаємо до, пихова? — спитав Збишко.

Так,— відповів Юранд. — Ще буде чималий шмат лісу, а потім почнуться незамерзаючі болота, серед яких і стоїть Спихов... За болотами простяглися луги та сухі поля, але до замка можна дістатися тільки через греблю. Німці не раз хотіли застукати мене там, але не могли, і багато їхніх кісток біліє по лісових галявинах.

Та й потрапити сюди нелегко,— сказав Збишко.— Якщо хрестоносці пришлють людей, то як вони потраплять?