—Під опікою побожного брата Шомберга,—відповіла жінка, склавши навхрест на грудях руки і смиренно схиляючись.
Почувши страшне ім"я ката Вітольдових дітей,
Юранд побілів як полотно. Він сів на лаві, приплющив очі й почав витирати на чолі рясний холодний піт.
Побачивши це, прочанин, який тільки що не міг подолати страху, тепер узявся в боки, розсівся на лаві, простягнув ноги і глянув на Юранда повними пихи й погорди очима.
Настало довге мовчання,
І брат Маркварт допомагає братові Шомбергові охороняти її,— говорила далі жінка.— Це надійна опіка, і панянці не станеться ніякої кривди.
Що я маю зробити, щоб мені її віддали? — спитав, Юранд.
Скоритися Орденові! — погордливо сказав прочанин.
Почувши це, Юранд устав підійшов до нього і, схилившись над ним, сказав глухим, страшним голосом:
—Мовчи!..
І прочанин знову жахнувся... Він міг би грозити і сказати таке, що спинило б і зламало Юранда, але злякався, подумавши: поки він встигне вимовити слово, з ним може трапитись щось жахливе. І він замовк, втупивши круглі, немов скам"янілі від страху очі в грізне обличчя спиховського пана, й сидів нерухомо, тільки борода його дрібно тремтіла.
А Юранд звернувся до орденської черниці: — У вас є лист?
— Ні, пане, Листа немає. Що маємо сказати, те скажемо усно.
— Говоріть!
Вона повторила ще раз, немов для того, щоб Юранд добре запам"ятав:
—Брат Щомберг.і брат Маркварт пильнують панянки, так що ви, пане, гамуйте свій гнів... Але їй не станеться нічого лихого, і хоч ви довгі роки тяжко кривдили Орден, брати хочуть віддячити вам добром за зло, якщо ви задовольните їхні вимоги.
—Чого вони хочуть?
— Хочуть, щоб ви звільнили пана де Бергова. Юранд глибоко зітхнув.
Віддам їм де Бергова,— сказав він.
І інших бранців, які у вас є в Спихові.