Хрестоносці

—Є два зброєносці — Майнегера і де Бергова, крім їхніх слуг.

Ви повинні звільнити їх, пане, і заплатити їм за те, що тримали в ув"язненні.

—Не дай боже, щоб я торгувався за дочку, — Цього від вас і сподівалися побожні орденські

брати,— сказала жінка,— але це ще не все, що мені звеліли сказати. Вашу дочку, пане, схопили якісь люди і, напевне, для того, щоб узяти з вас багатий викуп... Бог допоміг братам відбити її, і тепер вони нічого не хочуть, тільки щоб ви віддали їм товариша і гостя. Але брати знають, та й ви знаєте, як їх ненавидять у цій країні і як несправедливо судять їхні навіть і найпобожніші вчинки. Через те брати певні: коли б тутешні люди дізналися, що ваша дочка у них, вони одразу запідозрили б їх у злочині, і за свою чесність брати дістали б тільки наклеп та скарги... Це, безумовно, так! Тутешні злостиві люди вже не раз таким способом віддячували Орденові, плямуючи його добру славу, про яку брати повинні піклуватися. Тому вони ставлять ще одну умову: щоб ви сповістили князя цієї країни і все грізне рицарство, як воно є насправді, що вашу дочку захопили не хрестоносці, а розбійники і що викуповувати її ви мусили від розбійників.

Це правда,— сказав Юранд,— що розбійники захопили мою дочку й від розбійників мушу її викуповувати...

Ви також не повинні про це нікому говорити. Бо коли б хоч одна людина довідалась, що ви вели переговори з братами-хрестоносцями, коли б хоч одна жива душа або хоч одна скарга дійшла до магістра чи до капітулу, тоді б постали непереборні труднощі...

На обличчі Юранда з"явилася тривога. Спочатку йому здалося досить природним те, що комтури вимагають зберегти все в таємниці, боячись відповідальності й поговору, але тепер у нього зародилася підозра, що може бути і якась інша причина; він не міг догадатися, яка саме, і так злякався, як можуть лякатись найвідважніші люди, коли небезпека загрожує не їм самим, а їхнім близьким і любимим людям.

І Юранд вирішив дізнатися від орденської служки чогось більше.

—Комтури вимагають таємниці,— сказав він.— Але як же можна зберегти таємницю, коли я випущу за дочку де Бергова і тих інших?

Скажете, що взяли за пана де Бергова викуп, щоб було чим заплатити розбійникам.

Люди не повірять, бо я ніколи не брав викупу,— похмуро відповів Юранд.

Бо ніколи не йшлося про вашу дитину, — засичала служка.

І знову настало мовчання. Потім прочанин, який за цей час набрався сміливості і зміркував, що Юранд тепер мусить бути стриманішим, сказав:

—Така воля братів Шомберга й Маркварта. А служка вела далі:

— Отже, скажете, що цей прочанин, який приїхав зі мною, привіз вам викуп, і ми поїдемо звідси з шляхетним паном де Берговом та бранцями.

—Як так? — сказав Юранд, нахмуривши брови.— Невже ви гадаєте, що я віддам вам бранців, перш ніж ви повернете мені дочку?

і— Тоді зробіть, пане, інакше. Можете самі їхати за дочкою до Щитна, не ждучи, поки брати вам її привезуть.

—Я? До Щитна?

Бо якби розбійники вдруге її схопили в дорозі, ви й тутешні люди знову звели б наклеп на побожних братів, через це вони хочуть віддати її вам у власні руки.

А де ж запорука, що я повернусь, коли сам влізу вовкові в пащу?