— Нехай іде собі зараз же, — сказав Герхардт, — і щоб я більше про це не чув.
— Куди ж вона піде? — наполягав Басс.
— Не знаю, — безпорадно сказала м-с Герхардт.
Басс ще раз оглянув усіх, але жодного слова не сказав; трохи пізніше мати використала хвилину, коли Герхардт відвернувся, й кивнула йому, показуючи на двері.
«Іди в кімнати!» означав її жест.
Басс вийшов, а тоді і м-с Герхардт наважилась відкласти роботу й піти слідом за сином. Діти посиділи ще трохи в кухні, а потім одно за одним і вони зникли, лишивши батька на самоті. Коли, на його думку, минуло досить часу, він також підвівся.
Тимчасом мати квапливо давала Дженні потрібні поради.
Дженні треба оселитися десь у скромних мебльованих кімнатах і повідомити матері свою адресу. Басс одразу не вийде разом з нею, але нехай вона відійде трохи далі й почекає його на вулиці, — він проведе її. Коли батько буде на роботі, мати відвідає її, або ж нехай Дженні прийде додому. Все інше можна відкласти до наступної зустрічі.
Не встигли вони домовитись, як до кімнати ввійшов Герхардт.
— Піде вона чи ні? — різко запитав він.
— Зараз, — відповіла м-с Герхардт, і в голосі її вперше і єдиний раз пролунав виклик.
— Чого поспішати? — сказав Басс.
Але батько так грізно нахмурився, що він не наважувався більше заперечувати.
Увійшла Дженні в своїй єдиній гарній сукні, з кошиком у руках. Очі її дивились злякано, бо вона розуміла, що її жде суворий іспит.
Але вона стала дорослою жінкою. Вона знайшла силу в коханні, підпору — в терпінні і пізнала велику насолоду жертви. Мовчки вона поцілувала матір, сльози котилися по її щоках. Потім вона повернулася й пішла назустріч новому життю, і двері зачинилися за нею.
Розділ X
У світі, куди в такий важкий для неї час викинута була Дженні, доброчесність завжди, з давноминулих часів, марно відстоювала своє право на існування, бо доброчесність — це здібність бажати людям добра й робити їм добро. Доброчесність — це великодушність, що з радістю готова служити всім і кожному, але суспільство не дуже дорожить цією якістю. Оцініть себе дешево — вас зневажатимуть, топтатимуть вас ногами. Цініть себе високо, хоч і не по заслугах — і вас поважатимуть. Суспільство в цілому на диво погано розбирається в людях. Єдиний його критерій — «що скажуть інші». Єдине його мірило — почуття самозбереження. Чи зберіг такий-то своє багатство? Чи зберегла така-то свою чистоту? Як видно, лише поодинокі люди спроможні іноді висловити власні думки.
Дженні й не намагалася високо цінити себе. У неї був вроджений нахил до самопожертви. Зовсім не легко було б прищепити їй той життєвий егоїзм, який допомагає уберегтися від зла.
У хвилини найвищого напруження найбільш помітно росте людина. Вона відчуває могутній приплив сил і здібностей. Ми ще тремтимо, ще боїмося зробити невправний крок, але ми ростемо. Вибухи натхнення керують нами. Природа нічого не відкидає. Якщо середовище чи суспільство відвертаються від нас, ми все ж залишаємось у співдружбі зі всім сущим. Природа великодушна. Вітер і зірки — твої друзі. Будь тільки добрий і чулий — і ти збагнеш цю велику істину; можливо, вона дійде до тебе не в усталених формулах, але у відчутті радості й спокою, який, кінець кінцем, і становить суть пізнання. У спокої знаходиш мудрість.
Ледве Дженні відійшла від дверей, її наздогнав Басс.