Думками вона була вже там і легко пробігала повітряними стежками.
— Дивись, бджола, — об’явив Джордж, показуючи на джмеля, що пролітав мимо.
— Так, — мрійно відгукнулась Дженні, — вона поспішає до себе додому.
— А хіба у всіх є дім? — запитала Марта.
— Майже у всіх, — відповіла Дженні.
— І у птахів? — запитав Джордж.
— Так, — сказала Дженні, всім єством відчуваючи поезію цієї думки, — і у птахів є дім.
— А у бджіл? — наполягала Марта.
— Так, і у бджіл.
— І в собак? — запитав Джордж, побачивши недалеко на шляху пса, що самотньо кудись плентався.
— Ну, звичайно, — сказала Дженні. — Хіба ти не знаєш, що в собак є дім?
— А в комарів? — невгавав хлопчик, помітивши цілий комариний хоровод, що вився у прозорих сутінках.
— Так, — сказала вона, тільки наполовину повіривши в це. — Слухайте.
— Ого! — недовірливо вигукнув Джордж. — Хотів би я подивитись, які в них будинки.
— Слухайте! — наполегливо повторила Дженні й підняла руку, закликаючи мовчати.
Була та тиха година, коли вечірній дзвін, як благословіння, лунає над згасаючим днем. Пом’якшені відстанню звуки тихо пливли у вечірньому повітрі, і сама природа наче притихла, дослухаючись разом із Дженні. За кілька кроків від неї стрибала по траві червоногруда вільшанка. Дзижчала бджола, десь бренькав дзвіночок, підозріло потріскувало гілля — це білка кралась до горіхів. Забувши опустити руку, Дженні слухала, доки протяжний дзвін не завмер у повітрі і серце її не переповнилось. Тоді вона підвелася.
— Ой! — вирвалося у неї, і в запалі поетичного захоплення вона міцно стиснула руки. В очах у неї стояли сльози. Чудове море почуттів, які хвилювали її, виходила з берегів. Такою була душа Дженні.
Розділ III
Сенатор Джордж Сільвестр Брендер був людиною незвичайного складу. Спритність політичного ділка своєрідно поєднувалася в ньому з чутливістю народного представника. Уродженець південного Огайо, він там же виріс і здобув освіту, якщо не рахувати двох років, коли він вивчав право у Колумбійському університеті в Нью-Йорку.
Він знав цивільне та кримінальне право, мабуть, не гірше від кожного мешканця свого штату, але ніколи не займався ним з тою ретельністю, яка потрібна для визначних успіхів на адвокатському поприщі. Він непогано заробляв, і йому не раз випадала блискуча нагода заробити куди більше, коли б він побажав піти на угоду з совістю, але на це він не був здатний. А проте, попри всю свою чесність та непідкупність, він часом не міг устояти перед проханням якого-небудь приятеля. Лише недавно, на останніх президентських виборах, він підтримав кандидатуру людини, яка — і Брендеру це було добре відомо — аж ніяк не мала якостей, потрібних для правителя.