— На завтра вистачить?
— По-моєму, вистачить.
— Ходім-но, я подивлюсь.
І, взявши лампу, вони вийшли в сарай, де було складено вугілля.
— О, господи! — скрикнула м-с Герхардт. — Та тут зовсім мало! Піди зараз же і принеси ще.
— Ну, от, — промовив Джордж, закопиливши губу. — Я вже ходив, нехай тепер Басс іде.
Басс прийшов з роботи рівно о чверть на сьому; тепер мився й одягався, збираючись до міста.
— Ні, — сказала м-с Герхардт, — Басс працював цілий день. Ти повинен піти сам.
— Мені не хочеться, — пробурчав Джордж.
— Дуже добре, — сказала м-с Герхардт. — А що, як завтра нічим буде топити, тоді що?
Вони повернулися в дім; але самолюбство Джорджа було занадто вражене, щоб він міг вважати питання вичерпаним.
— Басс, ти також іди, — ще з порога гукнув він старшому братові.
— Куди це?
— По вугілля.
— Ото ще, — відповів Басс. — За кого ти мене вважаєш?
— Ну, тоді й я не піду, — вперто хитнувши головою, сказав Джордж.
— А чому ти сьогодні не набрав вугілля? — гостро запитав брат. — У тебе був для цього цілий день...
— Та-ак, я збирав, — сказав Джордж. — Вугілля було дуже мало. Де ж я візьму, коли його немає.
— Мабуть, погано збирав, треба було постаратись краще.
— У чім справа? — запитала Дженні; вона ходила до крамнички й тепер, щойно увійшла в хату, зразу ж, помітила надуте й незадоволене обличчя Джорджа.