Безтурботний

— Харрі, ти і справді вважаєш, що це гідний спосіб?

— Ні. Знаєш, що таке анаграма?

— Уявлення не маю.

— Гра в літери та склади. Наприклад, слово, яке з початку і з кінця читається однаково. Подивися в бічне дзеркальце на трейлер, який їде за нами. АМСЖОМА. Хоч би з якого кінця ти це прочитав, вийде одне і те ж.

Халворсен хотів було щось сказати, проте передумав і лише докірливо похитав головою.

— Відвези мене до «Шрьодера», — попросив Харрі.

У задушливій атмосфері залу витали запахи поту, тютюнового диму, промоклого одягу та гучні голоси відвідувачів, які вимагали принести ще пива.

Беате Льонн уподобала собі той же столик, що й Еуне. Помітити її тут було так само важко, як зебру в корівнику.

— Довго чекаєш? — запитав Харрі.

— Не дуже, — збрехала вона.

Перед нею стояв, очевидно, незайманий півлітровий кухоль пива з піною, що вже давно встигла осісти. Прослідкувавши за поглядом Харрі, дівчина підняла пиво з таким виглядом, ніби виконувала обов’язок.

— Пити тут зовсім не обов’язково, — зауважив Харрі та звично перезирнувся з Майєю. — Враження буває оманливим.

— Загалом, не така вже це й гидота, — сказала Беате, пригубивши пиво. — Батько зазвичай говорив, що не довіряє людям, які не п’ють пива.

На столику перед Харрі виникли кавник і чашка. Беате густо почервоніла.

— Раніше я зазвичай пив пиво, — сказав Харрі. — Але вимушений був зав’язати.

Беате пильно роздивлялася скатертину.

— Це єдина вада, якої я позбувся, — вів далі Харрі. — Я палю, обдурюю, і я дуже мстивий. — Він підняв свою чашку, мовби збирався цокнутися з нею. — А в тебе які вади, Льонн? Крім того, що ти схиблена на відео і пам’ятаєш усі обличчя, які коли-небудь бачила?

— їх не так уже й багато. — Дівчина у відповідь відсалютувала своїм кухлем. — Якщо не брати до уваги сетесдальської трясучки.

— Щось серйозне?

— Досить серйозне. Насправді це хвороба Хантінгтона. Передається у спадок і вельми поширена в долині Сетесдаль.