Безтурботний

— Так, але якими?

— Ну так, як пахнуть щойно проявлені фотографії.

— Знову правильно. І якого висновку можна дійти?

— Що він… е-е, любить уклеювати фотографії?

Харрі поглянув на годинник. Якщо Албу вирушив прямо додому, він буде там через годину.

— Усе поясню в машині, — сказав він. — Вважай, у нас з’явився доказ, якого нам так бракувало.

Коли вони дісталися шосе Е-6, знову пішов дощ. Вогні зустрічних машин відбивалися від мокрого асфальту.

— Тепер ми знаємо, звідки взялася фотографія, що була в Анни в туфлі, — сказав Харрі. — Гадаю, Анна знайшла момент і вирвала її з альбому, коли вони востаннє були в заміському будинку.

— Але навіщо їй знадобилася ця фотографія?

— Бог його знає. Може, аби весь час бачити, що стоїть між нею й Арне Албу. Щоб краще розуміти його. Або для того, щоб проколювати їх голками.

— І коли ти показав йому фотографію, він здогадався, звідки вона її узяла?

— Зрозуміло. Відбитки шин «Черокі» на під’їзді до будинку ті ж, що і залишені раніше. Це доводить, що він уже приїздив сюди максимум кілька днів тому, може, навіть учора.

— Щоб вимити все в будинку і стерти відбитки пальців?

— І щоб перевірити те, про що здогадувався, — що в альбомі не вистачає однієї фотографії. Повернувшись додому, він відшукав негатив знімка і вирушив прямо у фотоательє.

— Напевно в таке, де фотографії бувають готові протягом години. А сьогодні приїхав і вклеїв її на місце старої.

— Угу.

З-під коліс трейлера, що йшов попереду, вирвався фонтан масних бризок, що враз залили все вітрове скло; гарячково запрацювали двірники.

— Так, Албу далеко зайшов, прагнучи приховати сліди своїх любовних пригод, — сказав Халворсен. — Але невже ти серйозно думаєш, що він міг убити Анну Бетсен?

Харрі вдивлявся в логотип на задніх дверцях трейлера. «AMOROMА — вічно твій».

Чом би й ні?