Безтурботний

Харрі відчинив дверці однієї з шаф. У ніс йому відразу ж ударив запах чужого одягу. Це були не повсякденні речі, які носять на дачі, а парадні смокінги, сорочки і декілька строгих костюмів. А також пара туфель для гольфу з шипами.

Харрі методично оглянув усі три шафи. Йому вже стільки разів доводилося займатись такою роботою, що ні вигляд, ні обмацування чужих особистих речей нітрохи його не бентежили.

Сівши на ліжко, він почав роздивлятися знімок на нічному столику. На задньому плані були лише небо і море, проте по тому, як падало світло, Харрі визначив, що фотографію зроблено десь у південних краях. Арне Албу був загорілим, і очі його сяяли все тим же хлоп’ячим завзяттям, яке Харрі вже встиг помітити в ресторані на Акер-Брюґґе. Дружину він міцно обіймав за талію. Настільки міцно, що верхня частина тулуба Вігдіс Албу навіть трохи відхилилась убік.

Харрі відсмикнув покривало і ковдру на ліжку. Якщо Анна побувала в цьому ліжку, вони, без сумніву, знайдуть тут її волосся, частинки шкіри, сліди слини або секреції. А швидше за все, все разом. Проте, як він і припускав, нічого цього тут не було. Провівши рукою по жорсткому накрохмаленому простирадлу, він нагнувся до подушки і понюхав її. Білизна була свіжою. Чорт забирай!

Він висунув шухляду нічного столика. Пачка жувальної гумки, нерозпечатана упаковка паралгіну, кільце для ключів із ключем і латунною пластиною з ініціалами АА, фотографія голого немовляти, що зігнулося на сповивальному столику, як гусениця, і швейцарський армійський складаний ніж.

Харрі хотів було узяти в руки ніж, як раптом почув одиночний пронизливий крик чайки. Він мимоволі здригнувся і подививсь у вікно. Птаха, що сидів на стовпі, не було. Він уже готовий був продовжити пошуки, коли раптово з вулиці донісся уривистий собачий гавкіт.

Наступної миті у дверях виник Халворсен:

— Сюди хтось іде.

Серце прискорено забилося.

— Я беру взуття, — сказав Харрі. — А ти захопи валізку й інструменти.

— Але…

— Коли вони ввійдуть, ми виплигнемо у вікно. Швидше!

Гавкіт зовні ставав усе голоснішим і сильнішим. Харрі кинувся в передпокій, а Халворсен, вставши на коліна перед сосновим стелажем, не дивлячись кидав у валізку різні пензлики, порошки та стрічки для зняття відбитків. Собачий гавкіт звучав уже так близько, що в паузах можна було розрізнити грізне низьке гарчання. На ґанку почулися кроки. Двері так і залишилися незачиненими, проте тепер уже пізно щось робити — він міг бути застуканий на місці злочину! Харрі стояв, затамувавши подих. Він приготувався до зіткнення — може, це дасть Халворсену шанс піти непоміченим. Харрі не хотілося мати на совісті ще і його звільнення.

— Ґреґоре! — крикнув чоловічий голос за дверима. — Повернися!

Собачий гавкіт трохи віддалився, і Харрі почув, як чоловік спускається з ґанку.

— Ґреґоре! Залиш косуль у спокої!

Харрі зробив два кроки вперед і обережно повернув засувку замка. Потім підібрав черевики і прослизнув у вітальню; зовні пролунало бринькання ключів. Коли відчинилися вхідні двері, він якраз прикривав за собою двері спальні.

Халворсен, сидячи на підлозі біля вікна, дивився на Харрі широко розкритими від страху очима.

— У чому справа? — пошепки запитав Харрі.

— Я вже вилазив із вікна, як раптом з’явився цей скажений пес, — шепнув у відповідь Халворсен. — Величезний ротвейлер.