Безтурботний

Виглянувши назовні, Харрі ледве не уткнувся у величезну розкриту пащу собаки, який стояв на задніх лапах, передніми упираючись у стіну під вікном. Побачивши Харрі, пес зайшовся божевільним гавкотом і почав стрибати, прагнучи його дістати. З білосніжних іклів його стікала слина. З вітальні почулися важкі кроки. Харрі опустився на підлогу поряд із Халворсеном.

— У нім усього лише кілограмів сімдесят, не більше, — шепнув він колезі. — Нікчемна справа.

— Будь ласка, ти перший. Я бачив у фільмі «Віктор», як нападає ротвейлер.

— Гм.

— На одній із репетицій їм не вдалось упоратися з псом. Кінологові, який зображав бандита, довелося наново пришивати кисть.

— Я думав, вони надягають спеціальний захист.

— Захист був.

Вони прислухалися до лютого гавкоту за вікном. Кроки у вітальні стихли.

— Ну що, може, просто вийдемо і привітаємося. Однаково це лише питання часу, поки…

— Т-с-с!

Знову донісся звук кроків. Вони наближалися до спальні.

Халворсен примружився, неначе він уже змирився з майбутнім приниженням. Коли він розплющив очі, то побачив Харрі, що притискує вказівний палець до губ.

Голос, що пролунав потім, прозвучав звідкись із-за вікна:

— Ґреґоре! До мене! Ми їдемо додому!

Собака гавкнув іще кілька разів, потім раптово стало тихо. Єдине, що чув Харрі, — важке часте дихання, його власне чи Халворсена, цього він не знав.

— З біса слухняні ці ротвейлери, — шепнув Халворсен.

Вони дочекалися звуку машини, що рушає з місця, і лише тоді вийшли у вітальню. Харрі встиг побачити, як у кінці підїзної доріжки промайнула задня частина джипу «Черокі» кольору морської хвилі. Халворсен звалився на софу і закинув голову.

— О Господи! — простогнав він. — У мене перед очима вже миготіли картини нашої ганебної втечі в Стейнхєр. Якого диявола йому тут знадобилось? І пробув-то він не більше двох хвилин. — Він знову схопився. Як думаєш, він не повернеться? Може, просто вирішив заскочити в магазин?

Харрі похитав головою:

— Вони поїхали додому. Такі, як він, собак своїх не обдурюють.