Безтурботний

Босі ноги Харрі торкнулися холодного лінолеуму. В обличчі, що дивилося на нього із дзеркала у ванній, було щось від портретів пізнього Пікассо.

Беате говорила по телефону. Побачивши в дверях Харрі, вона заперечливо похитала головою. Він кивнув і хотів піти, проте вона поманила його рукою, пропонуючи залишитися.

— У будь-якому разі дякую за допомогу, — закінчила вона і поклала слухавку.

— Я перебив? — запитав Харрі, ставлячи перед нею на стіл чашку кави.

— Ні, я хитала головою, щоб показати, що ніяких результатів немає. З усіх чоловіків, які, за нашими відомостями, були тоді в спортцентрі «САТС», тільки один смутно пам’ятає чоловіка в комбінезоні. При цьому він зовсім не упевнений, що бачив його саме в роздягальні.

— Гм. — Харрі сів і роззирнувся. Проти очікувань її кабінет зовсім не був таким уже затишним і акуратним. За винятком вельми поширеної кімнатної рослини на підвіконні, назва якої, втім, Харрі була невідома, тут, як і в його власному кабінеті, повністю були відсутні прикраси. На столі Беате Харрі побачив фотографію в рамці. Зараз вона була повернена до нього зворотним боком, проте він і так чудово знав, чий це портрет.

— Ти опитала тільки чоловіків? — поцікавився він.

— Адже ми виходили з того, що він проник до чоловічої роздягальні, де і змінив одяг, чи не так?

— А потім розчинився в натовпі таких самих звичайних людей. Авжеж, звичайно. Що-небудь новеньке щодо вчорашнього нальоту на Грьонланнслейрет?

— Яке там новеньке. Швидше я б назвала це імітацією. Той же тип одягу, знову AG-З. Змусив заручницю говорити замість себе. Забрав гроші з банкомату, витративши в цілому хвилину п’ятдесят секунд. Ніяких слідів. Коротше кажучи…

— Забійник, — закінчив за неї Харрі.

— Що це? — Беате узяла чашку і заглянула всередину.

— Капучино. Це тобі від Халворсена.

— Кава з молоком? — Вона незадоволено скривилася.

— Дозволь, я вгадаю, — сказав Харрі. — Твій батько говорив, що не довіряє людям, які не п’ють чорну каву.

Він тут же пошкодував про сказане, побачивши, як умить змінився вираз обличчя Беате.

— Вибач, — пробурмотів він. — Я не хотів… коротше, дурня зваляв.

— Що нам тепер робити? — поспішила розрядити обстановку Беате, водячи пальцем по ручці чашки. — Ми знов опинилися на старті.

Харрі розкинувся в кріслі, простягнув ноги і втупився у носки своїх черевиків.

— Прямо до в’язниці.