Безтурботний

Вони увійшли всередину, і двері за ними зачинились. У тиші, що настала, Харрі відзначив про себе низький звук, який лунав час від часу, — це гула одна із трубок-ламп денного освітлення, яка то гасла, то спалахувала знову. Пластикові квіти на стінах кидали бліді тіні на вицвілі, каламутні акварелі. У торці кімнати за столом, встановленим точно посередині жовтуватої стіни, випроставши спину, сидів чоловік. Руки його лежали на столі, а між ними виднілася шахівниця. Волосся зачесане назад і туго стягнуте на потилиці, залишаючи відкритими правильної форми вуха. Одягнений він був у добре відпрасований сірий костюм, трохи схожий на комбінезон. Добре окреслені брови та тінь, яка падала з обох боків прямого носа щоразу, коли лампа гасла, складали досить чітку літеру Т. Але і зараз, як тоді на похороні, Хар-рі перш за все вразив погляд цього чоловіка — суперечлива суміш страждання і відсутності всякого виразу.

Харрі кивком указав Беате на стілець біля дверей. Сам він пройшов до столу і всівся навпроти Расколя.

— Дякую, що знайшли час зустрітися з нами.

— Час. — Голос у Расколя виявився несподівано високим і мяким. — Він тут дешево коштує. — Говорив він на східноєвропейський зразок — із твердим «р» і виразно вимовляючи кожне слово.

— Розумію. Я Харрі Холе, а мою колегу звуть…

— Беате Льонн. Ви схожі на батька, Беате.

Харрі почув звук, схожий на схлип, неначе Беате бракувало повітря, і наполовину обернувся до неї. Над усяке його сподівання, обличчя дівчини зовсім не спалахнуло, а, навпаки, ще дужче зблідло. Рот її скривився і застиг, неначе вона щойно дістала ляпаса.

Схилившись до столу, Харрі закашлявся. Лише тепер він звернув увагу на те, що доволі неприємне відчуття, яке могло виникнути через ідеально симетричне положення Расколя щодо поздовжньої осі приміщення, скрадається завдяки одній дрібниці: положенню короля і королеви на шахівниці.

— А вас де я раніше бачив, Холе?

— Здебільшого я перебуваю поблизу небіжчиків, —- сказав Харрі.

— Ага. Похорон. Ви один із сторожових псів пана начальника відділу, так?

— Ні.

— Значить, не подобається, коли вас називають його сторожовим псом. Що так, посварилися?

— Ні. — Харрі на мить замислився. — Просто ми з ним один одного недолюблюємо. У вас, здається, та ж історія?

Расколь м’яко всміхнувся; у ту ж мить лампа блимнула.

— Сподіваюся, він не взяв це близько до серця. До того ж костюм, схоже, був дешевенький.

— Гадаю, більше за все постраждав не костюм.

— Він хотів, щоб я дещо йому розповів. Ось я і розповів йому дещо.

— Що стукачів клеймлять навік?

— Непогано, старший інспекторе, непогано. Проте це чорнило з часом сходить. Ви граєте в шахи?