Безтурботний

— Запасний ключ від вхідних дверей, — сказав Харрі.

— Навіщо?

— Ми виходили з того, що у покійної був один запасний ключ, який вона дала електрикові. Я тут навів довідки. Універсальний ключ неможливо виточити у звичайного слюсаря, його необхідно замовляти у фірми-виготовлювача замка через майстерню, що має на це спеціальну ліцензію. Оскільки такий ключ підходить і до під’їзду, і до спільних господарських приміщень — наприклад, до підвалу, — кербуд веде за ними строгий контроль. Адже всім відомо, що коли замовляєш нові ключі, треба мати письмовий дозвіл кербуда, вірно? За угодою з ним та майстерня, що має ліцензію, веде облік усіх ключів, виданих наймачам кожної квартири. Учора ввечері я здзвонився з майстернею на Вібес-гате. Анна Бетсен замовляла два запасних ключі. Разом, значить, у неї було три комплекти. Один ми знайшли в квартирі, другий був у електрика. Де ж третій ключ? Доти, поки він не знайдений, не можна виключати, що у момент її смерті в квартирі перебував хтось іще і цей хтось, ідучи, й замкнув двері.

Халворсен розуміюче кивнув:

— Ага, отже, третій ключ.

— Саме так, третій ключ. Гаразд, Халворсене, починай шукати, а я поки хочу дещо показати Еуне.

— О’кей.

— Так, і ще. Не дивуйся, якщо виявиш тут мій мобільних. Здається, я вчора забув його тут.

— Мені здавалося, ти говорив, що загубив його ще позавчора.

— Авжеж, загубив, потім знайшов, а зараз ось знову десь залишив. Що, скажеш, з тобою такого не буває?

Халворсен несхвально похитав головою. Харрі тим часом уже потяг Еуне в коридор і в глиб квартири.

— Хочу запитати тебе про дещо, оскільки ти єдиний художник, якого я знаю особисто.

— Ну, припустимо, це дуже сильно сказано. — Еуне все ще ніяк не міг відсапатися після підйому по сходах.

— Кинь, ти принаймні якось розбираєшся в мистецтві. Отже, сподіваюся, зможеш хоч щось тут прояснити.

Харрі розкрив двері в дальню кімнату, клацнув вимикачем і зробив запрошувальний жест. Проте, замість того щоб оглядати три полотна, що стояли посеред майстерні, Еуне, тихенько пробурмотівши щось подібне до «ой-ой-ой», квапливо попрямував у самий кут кімнати до триголового торшера. Діставши із внутрішньої кишені твідового піджака окуляри, він нахилився до масивної ніжки, намагаючись розібрати якийсь напис.

— Ну, доповім я вам! — захоплено вигукнув він. — Та це ж справжній торшер роботи Гріммера.

— Гріммера?

— Бертол Гріммер. Всесвітньо відомий німецький дизайнер. У числі його робіт — проект монумента Перемоги, який Гітлер звелів спорудити в Парижі сорок першого року. Гріммер міг стати одним із найвидатнішйх Художників нашого часу, але коли він досяг піку своєї кар’єри, раптово спливло, що він на три чверті циган. Самого його кинули в концтабір, а ім’я викреслили із списків тих, хто брав участь у будівництві різних споруд і колективних шедеврів. Гріммер вижив, проте в каменоломні, де працювали цигани, йому роздробило обидві руки. Він продовжував творити і після закінчення війни, та, мабуть через каліцтво, досягти колишніх висот йому вже ніколи не вдавалося. Хоча, готовий посперечатися, це якраз одна з його повоєнних робіт. — Еуне шанобливо поторкав один із плафонів.

Харрі нерішуче кашлянув:

— Я ж бо мав на увазі ті три портрети…