Безтурботний

— Добре, що ти прийшов, — сказала Беате Льонн, коли Харрі відчинив двері «Камери тортур». — Я тут учора дещо виявила. Ось, поглянь. — Вона перемотала плівку трохи назад і натиснула на «паузу». На екрані з’явився тремтячий кадр: широкий план обличчя Стіне Гретте, зверненого до одягненого в маску грабіжника. — Я збільшила частину кадру, щоб узяти обличчя Стіне якомога більше.

— І навіщо це тобі? — поцікавився Харрі, падаючи на стілець.

— Якщо поглянути на лічильник, виходить, що це було за вісім секунд до того, як Забійник вистрілив…

— Забійник?

Дівчина ніяково всміхнулася:

— Це я так його називаю, ну, просто для себе. У мого дідуся був хутір, ну і я…

— А де?

— Валле в Стенсдалені.

— І там ти бачила, як забивають худобину?

— Так. — Тон, яким це було сказано, ясно свідчив, що вона не має наміру розвивати цю тему. Беате натиснула на кнопку сповільненого відтворення, й обличчя Стіне Гретте ожило. Хар-рі було видно, як очі її поволі моргають, а губи ворушаться. Він уже приготувався було до пострілу, коли Беате раптово вимкнула запис.

— Бачив? — помітно хвилюючись, запитала вона.

Знадобилося декілька секунд, перш ніж Харрі зрозумів, що

саме вона має на увазі.

— Вона говорить! — нарешті вигукнув він. — Вона сказала щось прямо перед тим, як він її застрелив! Але ж нічого не чутно!

— Це тому, що вона шепоче.

— Як же я раніше не звернув уваги?! Але навіщо? І що саме вона говорить?

— Сподіваюся, скоро дізнаємось. Я зв’язалася з фахівцем із читання по губах із Центру глухонімих. Він уже їде.

— Чудово.

Беате подивилася на годинник. Закусивши нижню губу, Харрі набрав у легені більше повітря і тихо почав:

— Бачиш, Беате…