Безтурботний

— Саме так, — підтвердила Беате. — На ньому немає рукавичок. Ось тільки він начебто нічого в магазинчику не чіпав. А онде, бачиш, той світлий прямокутник, про який я тобі говорила?

Харрі нічого не бачив.

Чоловік у комбінезоні вийшов із магазинчика, якраз коли настала черга останнього покупця.

— Гм. Схоже, нам знову доведеться шукати свідків, — зауважив Харрі, підводячись.

— Я б із цього приводу особливих ілюзій не плекала, — сказала Беате, не відриваючись від екрана. — Пригадай, адже до нас звернулася всього одна-єдина людина, яка заявила, що бачила Забійника, що пробирався крізь п’ятничний натовп. Так, усе ж таки немає кращого укриття для бандитів, аніж велике скупчення людей.

— Усе це добре, але які в тебе конкретні пропозиції?

— Щоб ти сів. Інакше пропустиш найважливіше.

Харрі з легким подивом поглянув на неї і знову обернувся до екрана. На ньому молодик за прилавком втупився прямо в камеру, задумливо колупаючи в носі.

— Найважливіше, найважливіше, — з легкою досадою пробурчав Харрі.

— Поглянь на контейнер під вікном.

Незважаючи на відблиск скла, обом виразно було видно чоловіка в чорному комбінезоні. Він стояв спиною до камери на краю тротуару між сміттєвим контейнером і припаркованим автомобілем. Одну руку він поклав на край контейнера, в іншій тримав булочку, від якої час від часу відкушував. Схоже, він спостерігав за банком. Сумку він поставив перед собою на асфальт.

— Це його спостережний пункт, — сказала Беате. — Він замовив контейнер і попросив встановити його саме тут. Просто і геніально. Він може стежити, коли приїжджає інкасація, одночасно залишаючись поза зоною дії камер спостереження банку. І ще, зверни увагу, як він стоїть. Половині з тих, хто йде мимо по тротуару, його просто не видно із-за контейнера. А для тих, кому його видно, він — чоловік у робочому комбінезоні та кашкеті, що стоїть біля сміттєвого контейнера: будівельний робітник, вантажник, ремонтник. Коротше кажучи, той, на кого ніхто не звертає уваги. Отже зовсім не дивно, що в нас немає свідків.

— Він мав би залишити прекрасні пальчики на контейнері, — зауважив Харрі. — Шкода тільки, що весь останній тиждень лив дощ.

— А ось після булочки…

— Він змив усі відбитки, — закінчив свою думку Харрі.

— …йому захотілося пити. Ось, дивися.

Чоловік у комбінезоні нагнувся, відкрив блискавку сумки, що лежала на асфальті, й вивудив звідти білий пластиковий пакет, із якого витяг пляшку.

— Кока-кола, — прошепотіла Беате. — Перед твоїм приходом я якраз збільшувала кадр. Скляна пляшка, заткнута винною пробкою.

Притримуючи пляшку за шийку, чоловік витягнув пробку, закинув голову, високо підняв пляшку і почав пити. Вони бачили, як по шийці стікають останні краплі, проте козирок кашкета надійно приховував і розкритий рот, і обличчя чоловіка. Він знову прибрав пляшку в пакет, зав’язав його і хотів було знову покласти до сумки, проте зупинився.

— Дивися, він замислився, — шепнула Беате і тихенько свиснула: — Скільки місця займуть гроші?